Рис. 2.4. Крива пропозиції праці

Коли ефект доходу по абсолютній величині перевищує ефект заміни, тоді підвищення ставки зарплати супроводжується зниженням пропозиції праці. Це має місце при високих ставках зарплати. Тому крива індивідуальної пропозиції праці має вигляд, зображений на рис. .4. Зростання ціни праці з r,0 до r,1 збільшує пропозицію праці, але при подальшому підвищенні ставки зарплати обсяг пропозиції праці скорочується.

Пропозиція праці безпосередньо реагує на систему оподатковування. Прибутковий податок впливає на поводження найманого робітника так само, як зниження ціни праці. Якщо з кожної гривні заробітної плати стягується податок у розмірі t копійок, то при номінальній ціні праці r реальна його ціна з позицій працівника складає:  –

,  де 0 . 

Наслідки введення пропорційного прибуткового податку наочно показані на рис. .2. Внаслідок введення прибуткового податку бюджетна лінія повернулася проти вартової стрілки і рівновага індивіда перейшлася з крапки Е0 до крапки Е1. Його пропозиція праці скоротилося на величину різниці F0 –.

Рис. .2. Вплив оподатковування на пропозицію праці

Загальну реакцію індивіда на зміну ставки прибуткового податку теж можна розкласти на дві складові: ефект доходу (бюджету) і ефект заміни. Ефект доходу полягає в тому, що податок знижує благополуччя індивіда. Це виражається в тім, що в нього стає менше і грошей, і вільного часу. Щоб виділити ефект доходу при введенні прибуткового податку, проведемо до нової кривої байдужності U1 дотичну, рівнобіжну вихідній бюджетній лінії. 

Крапка торкання Е’ показує, скільки праці запропонував би індивід, якби при вихідній ціні праці w замість прибуткового податку був установлений незалежний від розміру доходу подушний податок у такому розмірі, що добробут індивіда знизився б з U0 до U1.  Надходження від такого податку дорівнюють відстані a. Але оскільки був введений не подушний, а прибутковий податок, то обсяг пропонованої індивідом праці визначає крапка Е1.  Через зниження реальної ціни праці з позицій робітника він при добробуті U1 вибере не F’ , а F1 вільного часу. Різниця F1 –’ характеризує ефект заміни при введенні прибуткового податку.

Надходження від прибуткового податку відповідають довжині відрізка c1, що коротше відстані а на величину відрізка b1. Це означає, що при введенні прибуткового податку надходження в держбюджет менше, ніж при введенні подушного податку, що знижує добробут індивіда на таку ж величину, на яку понизив добробут прибутковий податок. Відрізок b1 представляє величину чистих втрат суспільства (excess burden – надлишкове навантаження), які виникають при введенні пропорційного прибуткового податку. Ці втрати пов'язані з тим, що прибутковий податок у більшій мері, чим еквівалентний йому по впливі на добробут індивіда подушний податок, знижує обсяг пропозиції праці. “Надлишкове навантаження” тим більше, чим більше нахил кривої байдужності, тобто чим вище індивід цінує вільний час.

2.2 Індивідуальна функція пропозиції капіталу

Капітал являє собою сукупність факторів, що підвищують результативність праці, – це виробничі будинки й устаткування, мінімально необхідні запаси сировини і готової продукції, кваліфікація працівників, патенти і “ноу-хау”. Капітал створюється за рахунок не спожитої частини доходу, тобто за рахунок заощаджень. Тому обсяг пропозиції капіталу відповідає обсягу заощаджень.

Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але скорочують нинішнє споживання. Пояснення логіки поводження індивіда при розподілі поточного доходу на частки, що споживається та зберігається можна дати, використовуючи поняття багатоперіодної функції корисності. Приймемо з метою спрощення, що існують лише два періоди: поточний t і майбутній t .

Рис. .6. Графічний вид двоперіодної функції корисності

На рис. .6 зображена карта байдужності, що представляє графічний вигляд двоперіодної функції корисності індивіда. Кожна крапка кривої байдужності відповідає визначеній комбінації обсягів споживання індивіда в поточному (З0) і майбутньому (З1) періодах. Усі комбінації, що відповідають крапкам однієї і тієї ж кривої байдужності, представляють однаковий рівень добробуту на відрізку часу, що складається з двох зазначених періодів. 

Опуклість кривої байдужності до початку координат свідчить про те, що при скороченні поточного споживання індивід лише в тому випадку вважає свій добробут незмінним, якщо кожна додаткова одиниця, що віднімається з поточного споживання, буде компенсуватися збільшенням споживання у майбутньому.

Як було з'ясовано вище, тангенс кута нахилу дотичної до кривої байдужності дорівнює граничній нормі заміни двох благ, кількість яких відкладається на осях координат. У даному випадку tg на рис. .6 виражає міру переваги індивідом нинішніх благ майбутнім. Він показує, наскільки одиниць повинний збільшитися обсяг благ майбутнього періоду при зменшенні обсягу благ поточного періоду на одиницю, щоб при цьому добробут індивіда не змінився. При заданому рівні добробуту міра переваги нинішніх благ майбутнім тим менше, чим більше частка поточного споживання.

В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощадження можна віддати в позичку під визначений відсоток. Позначимо позичкову ставку відсоткаЯкщо індивід на початку нульового періоду збереже (W0 –) грошових одиниць і віддасть їх у позичку до кінця поточного періоду, то в 1-му періоді він одержить у вигляді повернутої з відсотками позички (W0 –)Ч(1гр. од.

Рівняння: C1= –)Ч(1ЧW0 –ЧC0 називається двоперіодним бюджетним обмеженням. Воно показує, як індивід, що має в нульовому періоді W0 гр. од., може варіювати обсягами споживання в обох періодах. При повному відмовленні від споживання в нульовому періоді споживання в 1-му періоді складе (1ЧW0. Кожна одиниця споживання в поточному періоді знижує споживання майбутнього періоду на (1одиниць. У графічному вигляді двоперіодне бюджетне обмеження зображене на рис. .7.

Рис. .7. Двоперіодна