відбулося ніяких серйозних змін: темпи малої приватизації (головної бази створення малих і середніх підприємств) залишилися практично незмінними. Можна лише відзначити прагнення поширити на малі і середні підприємства підходи, що існують і для інших суб'єктів господарської діяльності.
1.2 Організації, що сприяють розвитку інноваційного бізнесу в Україні і його нормативній базі
Інновація (анг. innovation – нововведення, від лат. innovatio – поновлення, відновлення): 1) внесок коштів в економіку, що забезпечує зміну поколінь техніки і технології; 2) нова техніка, технологія, що є результатом досягнень науково-технічного прогресу; 3) виробіток, синтез нових ідей, створення нових теорій і моделей, впровадження їх у життя; політичні програми, що мають, як правило, індивідуальний, неповторний характер; 4) в мовознавстві – новотвір, нове явище, переважно в морфології.
Таким чином, можна сказати, що інновації можливі в усіх сферах діяльності людини. Проте, нас більше цікавить визначення, орієнтоване на соціально-економічні інновації.
Інновація – це результат досліджень, розробок, нове або удосконалене соціально-економічне рішення, що прагне до суспільного визнання через використання його в практичній діяльності людей.
За освітлюваний вище періуд зросла кількість різноманітних організацій, що займаються питаннями сприяння розвитку малого і середнього бізнесу. Спочатку був Держкомітет із питань науки і технологій, потім Держкомітет із питань науки, техніки і промислової політики, його замінило Міністерство по справах науки і технологій, Держкомітет із питань науки й інтелектуальної власності і, нарешті, Міністерство освіти і науки. Це і Спілка малих підприємств України, і Українська спілка промисловців і підприємців і Спілка орендарів і підприємців України й інші організації. Певною мірою, вони впливають на політику уряду і блокують деякі відверто анти- ринкові заходи, запропоновані державним апаратом. Проте в багатьох випадках цього не вдається зробити. Можна сказати, що пільги в галузі оподатковування, що існували для малих і середніх інноваційних підприємств у середині 1990-х років, фактично скасовані в результаті впровадження в дію цілого ряду підзаконних актів, що регламентують надання такого роду пільг. У цілому динаміка росту кількості малих підприємств в Україні має вигляд, представлений на рис.1.
Як нами уже відзначалося вище, перші подібні підприємства з'явилися в 1987 році у формі кооперативів, і вже в 1992 році їхня кількість склала 4,9 тисяч. Проте після прийняття в 1992 році закону про малі підприємства кількість науково-технічних кооперативів стало різко скорочуватися; багато з них були перереєстровани в якості малих підприємств.
Рис.1 Динаміка кількості малих підприємств в Україні
Назаров В., Ващук Я. Державна інноваційна політика на регіональному рівні, - „Ділова Україна”,№ 44, 2001.
.
До 1997 року нормативною базою для збору статистичних даних по малих підприємствах вважався закон України «Про підприємства» від 27 березня 1991 року. Відповідно до цього закону до малих підприємств відносились підприємства з чисельністю менше 200 співробітників. Причому в промисловості, будівництві й інших галузях виробничої сфери межа чисельності зайнятих була встановлена на рівні 50 чоловік, в організаціях науки і наукового обслуговування - до 100 чоловік і т.п. На практиці ці критерії реально не враховувалися, і органи державної статистики відносили до малих підприємств будь-які організації, що мали у своїй назві слова « мале підприємство» або «кооператив». Крім того, в обласних статуправліннях використовували і суб’єктивні критерії розподілу різноманітних підприємств за тими чи іншими групами. Тому 1 грудня 1998 року наказом голови Держкомстата України «Про порядок статистичного вивчення суб'єктів малого підприємництва» були введені в дію «Критерії статистического визначення малого підприємства». Відповідно до цих критеріїв, зокрема, у галузі «Наука і наукове обслуговування» малим вважається підприємство з чисельністю до 20 осіб. Водночас, органи держстатистики підвищили рівень своєї роботи на місцях, результатом чого стало те, що, починаючи з 1998 року, почали звітувати різноманітні підприємства, що до цього взагалі не подавали ніяких даних. Все це в комплексі і пояснює ріст кількості малих підприємств у статистичних збірниках і звітах. Підприємства науки і наукового обслуговування звичайно асоціюються з малими інноваційними компаніями. На них в Україні формально зайнято біля 35 тис. чоловік. Середня кількість зайнятих на одному підприємстві складає 7 чоловік (для порівняння: у торгівлі – 5, у промисловості – 10, на транспорті – 8). Середня зарплатня в цій групі підприємств також мало відрізняється від середніх значень: у 1998 році вона склала 146 гривень на місяць ( з огляду на коливання курсу, не більш 60 дол. США). Проте проблема складається в тому, що не менше однієї чверті підприємств не здійснювали в 1998 році ніякої діяльності. Для інших підприємств слова про науково-технічну діяльність, інноваціях і т.п. залишилися лише в статутних документах. Велика кількість з таких підприємств у кращому випадку виконують деякі сервісні функції по обслуговуванню оргтехніки іноземного виробництва.
У значній мірі різке погіршення показників економічної діяльності можна пояснити фінансовою кризою, що вибухнула в Україні у вересні 1998 року під впливом подій в економіці Росії в серпні того ж року. Інше пояснення – удосконалення схем ухилення від податків і перетягнення все більшої частини діяльності малих підприємств у тіньовий сектор.
2. Інноваційна політика – одна з найбільш важливих функцій держави
2.1 Впровадження державних науково-технічних програм
Не потрібно спеціально обгрунтовувати тезу про те, що саме територіальні адміністративно-господарські комплекси повинні бути активними суб'єктами реалізації загальнодержавної господарської (у т.ч. інноваційної) політики. Майже настільки ж очевидно, що регіони, у силу їхньої близькості до безпосередньої господарської діяльності, повинні рухатися не у фарватері, а в авангарді формованої державою політики,
