груп вчених і провідних менеджерів з метою швидкої «перекваліфікації» економік своїх країн на інноваційний шлях розвитку. У нас же держава намагається домінувати і контролювати увесь інноваційний процес через виконавчі структури і створені ними кредитно-фінансові заснування. Більш того, подібна політика навіть законом передбачена. Заходи конверсії так і не перетворили високотехнологічний ВПК у настільки ж високотехнологічні підприємства з виготовлення мирної продукції. Отже, говорити сьогодні про можливість створення сучасного якісного устаткування під нові технології можна лише умовно. Міжгалузевого обміну технологіями і конструкціями в нас немає, хоча у світі до 60% новацій породжує саме він. Кваліфікованих управлінських кадрів нам теж не вистачає, особливо інноваційно освітчених. Інформаційне забезпечення по науково-технічних пропозиціях не налагоджено. Маємо справу з загальною упередженістю, застарілим мисленням і нерозумінням логіки подій – так званим «інтелектуальним бар'єром».
3.2 Сприятливі кредитно-фінансові механізми в Україні - гарант стабільного фінансування інноваційної діяльності
Що стосується схем фінансового забезпечення діяльності малого бізнесу, і в першу чергу, малого високотехнологічного бізнесу, то необхідно відзначити, що подібні спроби мали місце й у минулому. В Україні протягом ряду років активно діяв Державний інноваційний фонд, головна задача якого полягала саме в сприянні інноваційним процесам на території країни. Кошти фонду складали до 1/3 витрат на науку й інноваційну діяльність в Україні.
Проте далеко не всі проекти інноваційного фонду закінчилися успішно. Проти деяких із функціонерів фонду ведуться кримінальні справи за створення схем одержання незаконних кредитів. Значна частина кредитів була такою чином просто викрадена, інша – періодично «конфісковувалася» державою, коли виникала необхідність виплатити борги шахтарям або вчителям. Повної інформації про «погані кредити» фонду немає, але ясно, що його реальний вплив на становлення малого інноваційного бізнесу виявився набагато більшим ніж можна уявити.
Західні програми сприяння розвитку малого бізнесу діють більш успішно, особливо це стосується програм навчання. У Україні за підтримкою уряду США вже протягом декількох років існує програма сприяння малому бізнесу колишніх військових, ЄЕС підтримує впровадження нових технологій у малому бізнесі через програму Тасіс, а Європейський банк реконструкції і розвитку відкрив специальную кредитну лінію для малих і середних підприємств. Але участь у цих програмах не набула масового характеру через обмеженість виділених коштів і недосвідченості українських підприємців у питаннях підготовки відповідних заявок на фінансування.
Зрозуміло, кредитно-фінансового потенціалу банків України відразу не підвищити. Єдине можливе вирішення – інтенсифікація притоки капіталу ззовні. Розраховувати на зарубіжні інвестиції під вітчизняні науково-виробничі проекти пріорітетні для України важко. Ми повинні розробити стратегію «запозичення» на визначені види продукції, тобто повинні організувати виробництво в Україні тих товарів провідних іноземних фірм, що користуються попитом у населення. Уряд повинен визначитися з видами продукції іноземних моделей, що бажано створювати в Україні. Стратегія «запозичення» може здійснюватися з зарубіжними інвестиціями.
На жаль, у нас панує зневажливе ставлення до вищезгаданої стратегії, хоча країни «великої сімки» абсолютно прагматично ставляться до запозичення іноземних досягнень. Подібна нічим не обгрунтована наша зверхність серйозно обмежує притоки зарубіжних інвестицій у розвиток економіки України.
«Лідерська» стратегія, тобто забезпечення передових позицій на світових ринках продуктів і технологій, може підтримуватися переважно вітчизняними фінансовими ресурсами. Проте Україна має обмежену кількість дійсно провідних товарів і технологій. Тому для здійснення першої або другої стратегії ми повинні створити сприятливі кредитно-фінансові механізми.
3.3 Від запозичення до конкурентності
Одна з першочергових задач – економічно доцільне заміщення ввозу через кордон продукції, що користується попитом на внутрішньому ринку, організацією її виробництва на основі вітчизняних науково-технічних розробок на території України. У основному мова йдеться про товари повсякденного попиту, побутову техніку, оргтехніку і сучасні засоби виробництва. Зрозуміло, це потребуватиме значних витрат внутрішніх фінансових ресурсів без гарантії надійного збуту на внутрішньому і тим більше на зовнішньому ринку. Значно вигідніше скористатися «стратегією запозичення» і сконцентрувати зусилля на залучення провідних іноземних фірм до організації виробництва їхньої продукції на території України. При здійсненні «стратегії запозичення» абсолютно не виключене надходження іноземних інвестицій для організації виробництва продукції іноземних же фірм на території України.
«Стратегія запозичення» на першому етапі дозволить істотно зменшити відтік коштів громадян і підприємств за кордон і створить передумови для використання інтелектуального вітчизняного потенціалу для подальшої модернізації показаної продукції. Не секрет, що деякі науково-технічні вітчизняні розробки не можуть «переростити» у сучасну продукцію через відсутність відповідної сучасної технології й устаткування. Тому майбутнє об'єднання інтелектуального вітчизняного потенціалу із сучасними іноземними технологіями – це перехід до більш високого рівня інноваційної стратегії – «стратегії конкурентности».
«Стратегія конкурентности» – перманентна поява усього асортименту нової й удосконаленої продукції на світових ринках. Україна, завдяки власному інтелектуальному потенціалу, може збагатити новими споживчими властивостями продукцію, вироблену в нас по «стратегії запозичення», і, таким чином, вийти на світові ринки з конкурентноспроможними товарами. Забезпечення позитивних результатів «стратегії конкурентности» – головна задача для усіх інноваційних структур. Не виключено, що якась продукція, зроблена в Україні, може стати пріоритетною на світових ринках. Як правило, про забезпечення і підтримку передових позицій піклуються органи державної влади.
Насамперед, потрібно створити інтегрований інноваційний простір із забезпеченням локального залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів для оптимізації розвитку малого інноваційного бізнесу в Україні. Для цього передбачається створення галузевих і регіональних структур з підтримки інноваційної діяльності в усіх її аспектах – цілісної інноваційної інфраструктури. Для оперативної концентрації інтелектуальних, виробничих, фінансових і трудові ресурси на оптимальному напрямку архітектуру елементів інноваційної інфраструктури необхідно будувати з багатьох вузлів, що будуть зв'язувати в