3.4 Інновації – справа комерційна

Інновації не повинні бути збитковими. Держава може дозволити собі відстрочку одержання прибутку від профінансованої наукової діяльності, але без позитивного комерційного результату фінансувати науково-дослідні роботи навіть багатій державі не слід, і тим більше не варто це робити Україні. Щоб стимулювати залучення фінансових ресурсів комерційних банків, різноманітних кредитно-фінансових об’єднань, коштів інших юридичних і фізичних осіб, держава повинна страхувати інноваційні ризики. Розмір страхового відшкодування повинен визначатися законом про державний бюджет України щороку. Невикористане страховое відшкодування переходить на бюджетний рік. Всюди інноваційна діяльність будується на принципах приватних інтересів і використовує бюджетне фінансування тільки на проекти і програми, що мають загальнонаціональне значення. Інноваційна діяльність припускає фінансування не науково-дослідних, науково-технічних, конструкторсько-технологічних або інших організацій і об’єднань, а науково-дослідних, конструкторсько-технологічних та інших робіт. Такий підхід потребуватиме від науково-технічного комплексу структурної перебудови – переходу від традиційного витратного визначення ціни науково-дослідного або конструкторсько-технологічного продукту до ринкового ціноутворення на цей товар.

У розвинутих країнах малі підприємства створюються, як правило, у якості незалежних компаній із метою реалізації комерційних проектів, включаючи інноваційні проекти і т.п. На жаль, в Україні значного поширення набула практика створення малих підприємств самими керівниками науково-дослідних підприємств і компаній, що використовують цю форму господарської діяльності для присвоєння активів державних компаній і одержання незаконних прибутків за рахунок безконтрольного використання державної власності.

Бюрократичні структури, що існують, гальмують створення незалежних компанії при науково-технічних організаціях, якщо в них не беруть участь самі представники адміністрації. Необхідність віддавати значну частину прибутків веде до зростання вартості продукції, що випускається. Проте існують приклади того, як відносно невеликі компанії в сфері високих технологій домагалися признаних успіхів. Вони часто відносяться до спільних підприємств або філій зарубіжних компаній.

Так в області телекомунікацій за останні роки було створено п'ять спільних підприємств із зарубіжними фірмами. У більшості з них зайнято 20-40 чоловік, проте їм вдається достатньо успішно працювати на ринку послуг, демонструючи стійкі темпи росту. Створено й невеликі виробничі компанії по складанню елементів телекомунікаційного устаткування на декількох колишніх оборонних підприємствах. При цьому, якщо телекомунікаційні компанії орієнтовані на внутрішній ринок, велика кількість малих підприємств у силу низького купівельного попиту і фактичного припинення виробництва на більшості великих підприємств всередині країни, працюють в основному на зовнішній ринок, у тому числі – російський. Так, цікава історія малого підприємства «Анаті», створеного з самого початку 1990-х років співробітниками НДІ надтвердих матеріалів. У той же період часу від інституту відокремився завод, що робив абразивні матеріали й інструмент на основі використання штучних діамантів. Самостійна діяльність заводу виявилася малоуспішною, тому що його фахівці виявилися не здатні забезпечити ні технічний рівень, ні відновлення номенклатури продукції, що випускається. З 1996 року «Анаті» взяло в оренду підприємство, запропонувавши декілька нових зразків продукції, розроблених його фахівцями. На даний час це мале підприємство фактично «поглинуло» завод, забезпечило повернення на традиційні ринки продукції в країнах СНД і вихід на ринки ряду зарубіжних країн. Таким чином, відбулося створення нової високотехнологічної компанії, в основі діяльності якої – постійне створення нових конкурентноспроможних продуктів. З іншого боку, на «новому витку діалектичної спіралі» вдалося позбутися від кадрового «баласту», яким дотепер переобтяжені багато науково-дослідних інститутів.

Деякі підприємства малого бізнесу в Україні під впливом кризи набули рис підприємств «бангалорського» типу, тобто виявилися високотехнологічними компаніями, що цілком не пов'язані з місцевою економікою і працюють винятково на зарубіжних підрядників. Найбільш поширені такі компанії в галузі виробництва програмного забезпечення і конструкторських розробок в автоматиці, авіабудуванні, фармацевтиці. В багатьох випадках робота в такій компанії стає першим кроком для наступної еміграції фахівців. Цікаво відзначити, що послугами подібного роду невеликих фірм і груп фахівців користуються не тільки західні, але й окремі російські компанії, особливо зі складу колишнього ВПК. Не випадково, що і найбільший потік еміграції серед українських вчених і фахівці в 1990-е роки прийшовся на Росію.

Передбачається, що швидкий розвиток малого інноваційного бізнесу допоможе вирішити важливі макроекономічні проблеми, зокрема, проблему безробіття, що все гостріше відчувається в Україні.

3.5 Розробка і координація інноваційної стратегії в Україні, представлені законодавчими матеріалами

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із низки законів України, першочерговим з яких є Закон України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002р., "Про інвестиційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", "Про спеціальну економічну зону "Яворів" та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Законодавчо термін “інновації” трактується, як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукції або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Інноваційна продукція –