технополісами, науково-дослідними інститутами і малими науково-технічними компаніями і науковими спілками, з окремими винахідниками. Саме тут наочно видно зв’язок малого інноваційного бізнесу з маркетинговими компаніями. Інноваційні і венчурні компанії і фонди фінансують науково-дослідні роботи в тій галузі, у якій вони працюють. Науково-дослідні роботи проводяться на договірних умовах, із визначенням частки в інтелектуальній власності інноваційного або венчурного фонду, - так здійснюється приватне фінансування науки. Ця робота фінансується солідарно: інноваційними і венчурними компаніями і фондами, банками, що спеціалізуються на кредитуванні визначених областей або регіони, і підприємствами, на яких впроваджується інновація. Практика подібного змішаного фінансування дозволяє диверсифікувати інноваційний ризик і змушує усіх ставитися до справи відповідально. Сьогодні в Україні переважає ставлення до інноваційних компаній як до звичайних банкоматів по видачі коштів під будь-які інноваційні проекти. Створення подібних державних і комунальних банкоматов передбачено навіть у нещодавно прийнятому законі «Про інноваційну діяльність». Там виписана докладна інструкція з експлуатації таких компаній і регламентовані дії тих, хто контролює їхню діяльність і реєструє інноваційні проекти. Підкреслено, хто з користувачів банкоматов буде мати від цього ще і пільги, а хто – ні. От учені – ні. Закон – не досконалий. Немає головного: хто і як виконує науково-дослідні роботи, хто вивчає ринок, хто розробляє проектну документацію, хто впроваджує инновации і хто одержує від цього заробіток. Тобто ні слова про тих, хто наповнюєбанкомати.
Висновки
Система організації науки залишається не адаптованою до сучасних умов функціонування, а модель науково-технічної політики усе ще не стимулює інноваційний розвиток – такий сумний висновок пролунав на засіданні Ради національної безпеки й оборони 3 липня 2001 року, де обговорювалося питання «Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створенню реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку».
Очевидно, що науково-технічний потенціал України є головним ресурсом виходу країни з кризи. Що тільки спираючись на науку, технології та інновації, країна може вийти на європейський рівень прогресу. Очевидно, що без розвитку інноваційного бізнесу, як великого, так і малого, відставання України від розвинутих країн надалі стане катастрофічним.
Зараз фінансується лише процес проведення науково-дослідних робіт, без підтримки їхнього подальшого використання, тобто впровадження результатів у виробництво. У результаті витрати держава несе, а економічної віддачі від профінансованих розробок не одержує. Більш того, результати роботи безкоштовно використовують зарубіжні партнери, засвоюючи на основі наших розробок випуск готової продукції й одержуючи прибуток.
Проблема планування і фінансування фундаментальної науки сьогодні стоїть дуже гостро. В держбюджеті на фундаментальні дослідження планується витрачати 40-50 % спільного обсягу від «Фундаментальних дослідженнь і сприяння науково-технічному прогресу». Теперішня практика фінансування грунтується на принципах ще радянських часів, тобто гроші, по суті, йдуть на утримання науково-дослідних установ. Зараз же, щоб не розпорошувати і так невеликі кошти з держбюджету, потрібно чітко визначити ті напрямки фундаментальних досліджень, що зараз розвивати найбільше доцільно.
Зараз Державний фонд фундаментальних досліджень юридично є структурным підрозділом Міністерства освіти і науки, відповідно міністерство саме і розпоряджається бюджетними коштами. Указ Президента України від 10 березня 2000 року щодо надання цьому фонду статусу юридичної особи просто не виконаний. Листування Міністерства освіти і науки з Кабінетом міністрів тривають із цього приводу от уже біля півтора року! А адже ще потрібно, виходячи з національних інтересів і економічних можливостей, визначити граничний обсяг коштів, що можуть бути спрямовані на фінансування пріоритетних напрямків, класифікувати ту або іншу наукову працю, визначити її вартісну оцінку і джерела фінансування.
Які шляхи виходу зі сформованої ситуації? Спочатку потрібно сформувати нові координаційні ради, за їх участі розробити і затвердити концепції нових пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, залучити широке коло науковців до розробки пропозицій переліку і концепції нових державних наукових і науково-технічних програм, визначитися з керівниками програм.
Уся ця робота фактично не проводиться або проводиться непослідовно і неефективно.
Хоча в складі Міністерства освіти і науки України навіть з'явився департамент інновацій і трансфера технологій, проблеми великого, середнього і малого інноваційного бізнесу залишаються. Головна причина – у відсутності джерел кредитування. Центральні органи виконавчої влади, як і промислові підприємства, здебільшого не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації відповідних галузей. А комерційні структури не зацікавлені в здійсненні довгострокових проектів базових технологічних змін, оскільки наші НДІ не можуть надати їм завершених робіт, то роблять свого роду науково-технічний напівфабрикат.
Поки не буде сформировано правове поле для підтримки інноваційної діяльності, нічого не зміниться. Так, за допомогою закону потрібно також захищати виробника наукової продукції, тобто розробити проект закону України «Про основи державної політики в області трансфера технологій». Саме трансфер технологій разом з інноваційною діяльністю забезпечує комерціалізацію результатів науково-технічної діяльності. А зараз, користуючись «дірою» в українському законодавстві, іноземні держави можуть спокійно патентувати, а потім використовувати на благо своєї держави створений в Україні інтелектуальний продукт. Адже скільки разів уже було, що передана за кордон науково-технічна продукція після її комерціалізації в економіці іноземних країн поверталася до нас у вигляді товарів і технологічного оснащення.
На закінчення ризикнемо припустити, що, незважаючи на всі зусилля, малий высокотехнологичный бізнес в Україні очікує нелегке майбутнє. У країні порівняно з початком 1990-х років більш, ніж у 5 разів упав рівень винахідницької активності, відбувається стрімке старіння науково-технічних кадров, а популярність інженерних фахів серед молоді падає. Але головна проблема складається в деградації економіки, що, зокрема, виявляється в «симплифікации» виробничих процесів, використанні
