теорії, ціна визначалася як сума всіх витрат виробництва. Ця теорія встановлювала вартість (ціну товару) виходячи з минулих витрат. Аналіз австрійських економістів, що базувався на теорії Менгера, встановлює зворотний зв'язок — від кінцевого продукту до затрат. Представники австрій-ської школи говорили, що вартість товару походить з його майбутнього вико-ристання, а не з минулого, інакше кажучи, вартість товару народжується з ви-користання його у споживанні, а не з того, скільки було витрачено на його ви-робництво [1].
У своїй теорії Менгер дотримувався поглядів, що минулі витрати не впли-вають на вартість, він запевняв, що «вартість враховує витрати», але не визна-чається ними. В його аналізі самі витрати визначаються, в першу чергу, гра-ничним продуктом, а вартість останнього залежить від ступеня необхідності його для життєдіяльності людини. Він ніколи не займався розвитком аналізу витрат, хоча визнавав, що витрати повинні враховуватися.
Протягом всього аналізу Менгер акцентував увагу на важливості елемента часу. При аналізі товарів та попиту на них безсумнівно виникає проблема, пов'язана з визначенням часу використання товару — споживається він негай-но чи призначений для використання у майбутньому. Неможливо визначити заздалегідь загальну потребу в товарі та її інтенсивність, а також якою буде пропозиція. Більш того, кількість товарів, які можна використати на даний мо-мент, може мінятися і зводитися до нуля або товар може до кінця використан-ня втратити якісь свої певні властивості [3].
Повна система класифікації товарів за рангами грунтується на елементі часу. Для товарів другої черговості встановлюється залежність від використан-ня товарів першої черговості, третя черговість, у свою чергу, залежить від Дру-гої черговості і т. д. Виробничий процес у такому випадку буде залежати від взаємозв'язку часу випередження та відставання, починаючи з моменту під-вищення початкового попиту.
2. Теорія витрат виробництва Візера
Другий авторитетний представник австрійської школи Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у своїх книгах «Походження і основні закони господарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «Закон влади» (1926), вико-ристовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат вироб-ництва [1].
Розробляючи теорію виробничих благ, австрійська школа представляє витрати як своєрідну корисність. Найбільш активно розвивав цю ідею Ф. Візер. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат вироб-ництва, а цінність останніх — граничною корисністю граничного споживного блага. Візер трактував витрати як корисність, що приноситься у жертву. Існує навіть закон Візера, згідно з яким вартість витрат виробництва є вихідною ве-личиною від вартості продукту. При цьому представники даної школи ототож-нювали працю із засобами виробництва, в результаті чого праця розглядалася не як процес, що відбувається між людиною і природою, а як матеріальна річ.
Візер переважно дотримувався суб'єктивного аналізу Менгера, але пішов у цьому значно далі. Візер відзначав, що політична економія є прикладною пси-хологією і що її завдання полягає в тому, щоб пояснити всі економічні явища, виходячи з мотивів, якими керуються у своїй діяльності окремі люди. Замість терміну, використаного Менгером,— найменш важлива користь, він ввів у науковий обіг термін маржинальна корисність. Вартість товару він виводив із Його корисності. Але при цьому вказує, що корисність товарів змінюється під впливом змінних обставин і робить висновок, що вартість товару грунтується або виникає відповідно до інтенсивності потреб і можливості товару задоволь-няти ці потреби [7].
Він використав принцип зменшення насиченості потреб для того, щоб по-казати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит: від задоволення до перенасиченості й навіть до огиди. Звідси при обмеженій про-позиції споживання продовжується до точки маржинальної корисності. Візер писав: «Там, де діє закон про вартість, корисність залишається джерелом вар-тості». Більш того, маржинальна вартість залишається мірою вартості.
Візер різко критикував теорію трудової вартості. Він вважав «абсурдною ідеєю» теорію, яка стверджує, що праця людини визначає вартість продукту і дотримувався думки, що праця, подібно іншим факторам, закладена у вартість товару. Візер розглядав витрати не як капіталовкладення, а як витрати для суспільства. Він твердо стояв на позиціях концепції трьох факторів і вважав, що починати треба з вивчення поєднання факторів (капіталу, праці та землі) і потім визначити, яка частка вартості може належати кожному фактору. Крім того, Візер пропонував порівнювати цінність даного предмета споживання з цінністю іншого предмета, виготовленого з тих самих матеріалів, але в інших пропорціях. Цей метод набув назву методу продуктивного внеску.
На противагу примату виробництва, який пропагує класична політ-економія, австрійська школа висунула тезу про примат споживання. Її пред-ставники стверджували, що вихідним пунктом політичної економії є суб'єкт, індивідуум, і поскільки у цього суб'єкта є певні потреби, вони і відіграють вирішальну роль в економічному процесі. Для аналізу, до речі, брали індивідуум, який не займається виробництвом. В цілому виробництво, на їх думку, відіграє другорядну роль і тільки ускладнює господарську картину. Керу-ючись таким міркуванням, вони вважали, що на перших порах економічного аналізу виробництвом можна знехтувати [1].
Сама праця трактується австрійськими економістами як один із елементів засобів виробництва і їй в процесі виробництва відводиться роль, аналогічна устаткуванню, сировині, матеріалам тощо. Сукупність цих факторів вироб-ництва названа ними виробничими благами. Такий підхід до характеристики категорії «праця» передбачає, що вона має вартість, як і інші матеріальні еле-менти виробництва, а не є сама творцем вартості.
3. Об’єктивна і суб’єктивна корисність Бем-Баверка
Найбільш відомий представник австрійської школи Є. Бем-Баверк у ро-ботах «Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Капітал і прибу-ток» (1889), «Теорія Карла Маркса і її критики» (1896) та в інших своїх дослідженнях дав розгорнутий варіант нової теорії, доповнивши
