Як вже зазначалося, австрійські економісти, аналізуючи властивості мар-жинального блага, на перший план висували корисність речі, підкреслюючи одночасно, що не всі «корисності» мають можливість обмінюватися. Таку можливість, вважали вони, мають тільки ті блага або корисності, якими суспільство володіє в обмеженій кількості і які завдяки цьому стають цін-ностями.

Бем-Баверк сформулював цю ідею так: «Для створення цінності необхідно, щоб з корисністю поєдналася рідкість, не абсолютна, а тільки відносна, тобто у порівнянні з розмірами існуючої потреби у речах даного роду. Висловлюю-чись точніше, ми скажемо: цінність набувають матеріальні блага тоді, коли ре-альний запас матеріальних благ цього роду настільки незначний, що для задо-волення відповідних потреб його або не вистачає зовсім, або ж їх так мало, що... відома сума потреб повинна залишатися без задоволення. І навпаки, не мають цінності ті матеріальні блага, які є у нашому розпорядженні в такій кількості, що за їх допомогою можуть бути не тільки повністю задоволені відповідні потреби, але й залишається ще зверх того певний надлишок, який не знаходить собі застосування». У Бем-Баверка поняття цінності служить вираженням зв'язку між суспільним явищем ціни та індивідуально-психо-логічним явищем одиничної оцінки.

Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розрізняв два ви-ди корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну). Абстрактна розглядалась ним як корисність взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є в достатній кількості. Корисність одиниці блага в даному випадку до уваги не бралася [1].

Кваліфікованою корисністю наділялися блага, запас яких обмежений, і зменшення хоча б на одиницю позначається на добробуті індивіда. Таке роз-межування корисності пов'язувалося з формуванням цінності матеріальних благ. Цінність, як вважали економісти австрійської школи, властива не всім благам, а лише тим, кількість яких обмежена і вони внаслідок цього можуть обмінюватися.

Процес утворення цінності Бем-Баверк поділяв на два етапи. Перший він пов'язував з утворенням суб'єктивної цінності, під якою малась на увазі індивідуальна оцінка блага суб'єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Якщо корисність абстрактна, то благо не отримує оцінки і його суб'єктивна цінність дорівнювала нулю. Бем-Баверк ілюстрував це на прикладі склянки води. Коли людина знаходиться біля дже-рела з водою, то склянка води не має за таких обставин цінності. Інша справа, коли людина попадає в пустелю, тоді цей стакан води набуває конкретної ко-рисності. В такому випадку стакан води набуває високої суб'єктивної цінності. Як стверджував Бем-Баверк, величина корисності, що приносить людині дане благо, є одночасно і мірою його цінності.

Новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію корисності, як уже зазначалося, було те, що за основу цінності товару ними береться не про-сто корисність, а гранична корисність, що задовольняє найменшу потребу людини. За визначенням Бем-Баверка, цінність речі вимірюється величиною граничної корисності, під якою розуміється мінімальна корисність, яку отри-мує від даного виду матеріального блага людина [2, 6].

Дію даного закону Бем-Баверк демонструє на прикладі одноосібного гос-подарства, в якому його господар зібрав п'ять мішків урожаю зерна. За своєю вагою і якістю зерна всі мішки рівноцінні. Але суб'єктивна цінність одного мішка зерна, згідно з теорією Бем-Баверка, повинна визначатися за принци-пом спадаючої корисності. Оскільки перший мішок зерна задовольняє най-першу життєву потребу індивіда, то він має максимальну корисність. Ко-рисність наступного мішка буде йти по спадаючій. «Граничною корисністю» буде наділений останній мішок, зерно якого використовується для харчування папуги. Воно і визначає, на думку Бем-Баверка, цінність одиниці даного ма-теріального блага.

Другий етап в утворенні цінності блага Бем-Баверк пов'язував з «об'єктивною» цінністю, яка, за його твердженням, формується на ринку в ході стихійного співвідношення попиту та пропозиції. В результаті вирівнювання суб'єктивних оцінок виявляється нова, середня цінність, яка і представляє со-бою об'єктивну цінність. Отже, об'єктивна цінність формується під впливом попиту та пропозиції, відповідність яких забезпечується автоматичним спосо-бом через вільну конкуренцію.

Теорія розподілу австрійської школи відома під назвою «теорія вмінення». Вона спирається на теорію трьох факторів Ж. Сея, хоча фактори виробництва австрійці назвали виробничими благами. Кожному виробничому благу — землі, праці і капіталу, за словами Бем-Баверка, повинна бути вмінена відповідно частина «споживних благ», вироблені цими факторами. Вмінення повинно здійснюватися з урахуванням граничної корисності «виробничих благ», визначених граничною корисністю вироблених за їх допомогою благ. Гранична корисність ткацького верстату, наприклад, буде визначатися гранич-ною корисністю витканої на ньому тканини і т. ін.

Щодо заробітної плати робітника, то вона повинна бути меншою, ніж створювана цим робітником вартість. Є. Бем-Баверк пояснював це тим, що робітник, отримуючи заробітну плату, може відразу придбати собі «матеріальні блага», а те, що він повинен створювати в процесі праці, є «благом майбут-нього» і потребує від підприємця «отримання» [1]. Підприємець повинен отримати винагороду за те, що він утримується від витрачання капіталу на особисті по-треби. Бем-Баверк, порівнюючи поточне споживання робітника і відкладений попит підприємця, заявляв, що благо, яким людина користується сьогодні, нерівноцінне тому благу, яким вона буде користуватися завтра, що цінність нинішніх благ за однакових умов завжди більша від цінності таких самих благ у майбутньому. Людина теперішнє цінить дорожче майбутнього, часто невиз-наченого, і тому готова платити за благо сьогодні більшу суму.

За Бем-Баверком, праця — це «благо майбутнього», бо вона створює про-дукт тільки через певний час, а внаслідок цього робітник стає власником «майбутнього часу». Підприємець, наймаючи робітника, дає «теперішнє благо», видаючи заробітну плату. Таким чином вони обмінюються цими благами. Пра-ця з