З цього робився висновок, що процент (прибуток) виникає у результаті впливу фактору часу на вартість благ. Процент у Бем-Баверка виступає як ре-зультат «очікування» підприємця, а його джерело вбачається у різниці оцінок майбутніх і теперішніх господарських благ, а сам процент вважався вічною і природною категорією.

Бем-Баверк розвинув теорію, згідно якої капітал або засоби виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виробництві, які неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє [1].

Прямі методи виробництва передбачають задоволення потреб прямо і од-разу. Засоби виробництва не передбачають негайного задоволення потреб і тому вони е товаром майбутнього. Звідси, писав Бем-Баверк, «товари, які мо-жуть бути використані за асортиментом і кількістю негайно, як правило, більш цінні, ніж ті, які будуть використані у майбутньому». Це припущення і лягло в основу його теорії про доход від капіталу.

На основі цього закону ним обґрунтовувалась і суть процента. Він дово-див, що коли хто-небудь позичає гроші, то в майбутньому вони повинні повернутися до нього з процентом, який є різницею між вартістю теперішнього і майбутнього блага.

Таким чином, можна відзначити три найбільш характерні методологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відображення еко-номічних процесів і явищ; по-друге, головним об'єктом дослідження е не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство; по-третє, визнання при-мату споживання над виробництвом.

4. Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий еко-номіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. Наукові заслуги А. Маршалла в царині економіки на Заході іноді навіть порівнюють з відкриттями Коперника в астрономії [1].

У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політич-ної економії» (1890), він намагався розробити універсальну еконо-мічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елемен-ти трудової теорії вартості і «теорії граничної корисності», що зба-гатило науку більш глибоким аналізом взаємозв'язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження. А. Мар-шалл зборов суперечності теорії граничної корисності й теорії фак-торів виробництва і сконцентрував основну увагу на розробці теорії ціни. Основні його теоретичні надбання витримали іспит часом і користуються популярністю й дотепер.

Він дав нове визначення політекономії як науки. Це визначення суттєво відрізнялось від тих, що давали йо-го попередники, які обмежували предмет політичної економії лише наукою про багатство. Маршалл, підходить до тракту-вання її предмета ширше. «З одного боку, — зазначає він, — це нау-ка про багатство, але з іншого — це наука про людину, яка відчуває на собі вплив найрізніших факторів; щодо економіки, то вона ціка-виться переважно мотивами, які впливають ... на поведінку людини в її економічному житті» [4].

У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть йо-го теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факто-рів, що впливають на ринкову ціну. З одного боку, є ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Ця група факторів має ринкове походження. З іншого — є ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто зв'язана з процесом виробництва. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

А. Маршалл був переконаний, що його теорію ціни спрямовано на пошук усіх факторів, які, на його думку, ціну визначають. Він за-являв, що оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції, це, у свою чергу, потребує виокремлювання суми фак-торів, від яких залежать зміни як попиту, так і пропозиції, їхнього взаємозв'язку на будь-якому ринку. Підкреслювалося, що дія як по-питу, так і пропозиції щодо ціни є однаковою за умови вільної кон-куренції. Незаперечна заслуга А. Маршалла полягає також у тім, що він визначив умови, необхідні для переведення попиту в ціну. У нього граничною ціною попиту стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар [1].

Аналізуючи фактори, що впливають на величину попиту на товар на ринку, він виводить головний закон попиту, який став хрестома-тійним: «чим більша кількість товару, який треба продати, тим нижча має бути ціна його пропонування з тим, щоб товар знайшов покупця; або, інакше кажучи, потрібна кількість товару збільшується зі зни-женням ціни і зменшується з її зростанням» . А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низької до високої.

У контексті співвідношення ціни й корисності він виводить по-няття споживчого надлишку, під яким розуміє «додаткову суму до сплачуваної ціни, яку він (споживач) згоден виплатити замість того, щоб відмовитися від речі». Автор ілюструє це поняття такими при-кладами, як сіль, сірники та інші товари, ціна яких, звичайно, нижча за ту, яку люди заплатили б перш ніж відмовитися від використання цих товарів.

Фактори виробництва, на думку Маршалла, — земля, праця, ка-пітал і організаторські здібності — визначають ціну пропозиції. Він визнає наявність певних труднощів