Непрямі витрати викликані організацією керування виробничим процесом підприємства; у собівартість конкретних послуг їх включають пропорційно базі розподілу, установленою галузевою інструкцією з планування, обліку і калькулюванню ( наприклад, пропорційно оплаті праці, прямим витратам). До них відносять загальвиробничі і загальногосподарські витрати.

Витрати для цілей оподаткування прибутку класифікують на нелімітовані і лімітовані. Лімітовані - це такі, по яких затверджені у встановленому порядку ліміти, норми і нормативи. До них, зокрема, відносяться компенсації за використання для службових поїздок особистих автомобілів; витрати на відрядження; представницькі витрати; оплата за навчання по договорах з навчальними закладами для підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів; витрати по оплаті відсотків по отриманих кредитах (за винятком позичок зв'язаних із придбанням основних засобів, нематеріальних і інших необоротних активів ); витрати на рекламу. Облік таких витрат ведеться окремо в межах установлених лімітів ( норм, нормативів) і окремо - понад діючі лімітів (норм, нормативів ). Справа в тім, що на суму таких витрат, що перевищують норми, величина валового прибутку для цілей оподатковування коректується.

Відповідно до задач і з метою виконання управлінських і контрольних функцій облік витрат на виробництво здійснюється в декількох розрізах

1. По місцю виникнення витрат і по характері виробництва;

2. По економічних елементах;

3. По способі включення в собівартість;

4. Стосовно технологічного процесу;

5. По статтях калькуляції.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це грошове вираження витрат підприємства пов'язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Собівартість використовується як основний інструмент управління виробництвом та забезпечення діяльності підприємства на принципах комерційного розрахунку, що передбачає співставлення витрат підприємства з його доходами, собівартості продукції з прибутком, отриманого від її реалізації.

Показник собівартості використовується для оцінки економічної ефективності використання основних і оборотних засобів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації управління,

внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв'язків, при вирішенні питань впровадження нової техніки і технології, підвищення якості продукції тощо.

Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Згідно з національними положеннями бухгалтерського обліку до виробничої собівартості включаються лише прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати. Не включаються до виробничої собівартості, а списуються на витрати періоду, в якому вони були здійснені: понаднормові втрати і нестачі запасів; витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва; адміністративні витрати та витрати на збут.

Повна собівартість складається з виробничої собівартості, витрат на збут і адміністративних витрат. Показник повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та визначення ціни на продукцію.

Планова собівартість визначається з врахуванням прийнятих норм витрат матеріальних ресурсів, тарифних ставок та норм виробітку, а також планових показників виробництва продукції.

При аналізі та плануванні витрат і собівартості продукції найбільшого розповсюдження одержали дві класифікаційні ознаки: економічний елемент і стаття калькуляції.

Калькулювання собівартості - це процес обчислення у грошовому вимірнику витрат і результатів будь-якого господарського процесу за встановленими статтями для аналізу діяльності підприємства.

Правила калькулювання собівартості кожне підприємство повинно самостійно визначати з урахуванням своїх цілей та інтересів. Причому дані про планову і .фактичну собівартість продукції, за винятком таких, що піддягають розкриттю в фінансовій звітності, цілком можуть розглядатися як комерційна таємниця підприємства.

До завдань калькулювання як складової частини управлінського обліку відносяться:

а). забезпечення інформацією про собівартість деталей, вузлів, агрегатів, виробів, управлінців, які приймають рішення, направлені на підвищення ефективності виробничого процесу;

б). виявлення відхилень від стандартних (нормативних) витрат на виробництво із зазначенням факторів, які вплинули на них;

в). визначення ефективності конструкторських, технологічних, організаційних умов виробництва продукції;

г). забезпечення співставності калькуляцій для порівняльного аналізу і визначення ціни на продукцію;

д). визначення залежності між випуском продукції, собівартістю та прибутком, отриманим при реалізації продукції (робіт, послуг);

е). аналіз витрат на виробництво з метою пошуку резервів зниження собівартості.

Основним завданням калькулювання собівартості є визначення втрат, що припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання.

Крім цього, калькулювання дозволяє визначити адекватну, справедливу і конкурентноздатну продажну ціну, а його результати використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

3.3. Аналіз витрат за центрами відповідальності та центрами формування витрат

Центр відповідальності - сфера (сегмент) діяльності, в межах якої встановлено персональну відповідальність менеджера за показники діяльності, які він контролює.

У системі управління вищий керівник має контролювати й оцінювати роботу менеджерів нижчого рівня, а вони, своєю чергою, повинні здійснювати самоконтроль та інформувати вище керівництво про результати діяльності.

Для здійснення такого контролю та забезпечення підзвітності менеджерів необхідна відповідна система обліку, яка б забезпечувала збирання, обробку і передання інформації про результати діяльності кожного центру відповідальності. Такою системою обліку є облік за центрами відповідальності.

Облік відповідальності - система обліку, що забезпечує контроль і оцінку діяльності кожного центру відповідальності.

Ефективна система обліку за центрами відповідальності грунтується на таких принципах:

- менеджери відповідають тільки за ту діяльність, що перебуває під їхнім контролем;

- менеджери беруть участь у визначенні цілей, за якими оцінюватиметься їхня діяльність;

- менеджери намагаються досягти поставленої перед ними та їхніми підрозділами мети;

- чітка визначеність ролі обліку в системі заохочення працівників;

- звіти про виконання бюджетів складаються регулярно і використовуються практично для оцінки діяльності центрів відповідальності.

Концепцію центрів та обліку відповідальності вперше було сформульовано Джоном А.Хіггінсом. На початку 1950-х років вона набула значного поширення у CШA,