Спершу метою обліку за центрами відповідальності було посилення контролю за витратами через встановлення персональної відповідальності менеджерів різних рівнів за витрачання ресурсів.

Однак вивчення психологічних аспектів поведінки людини свідчить, що встановлення жорсткого контролю та використання його результатів як докір менеджерам змушує останніх більше часу приділяти пошукові виправдовувань власних дій, а не шляхів досягнення поставленої мети.

Тому тепер завданням обліку за центрами відповідальності є не так контроль, як допомога в організації самоконтролю, оскільки загальновідомо, що жодна людина не стане порушувати вигідні для неї умови й критерії діяльності. Отже, головною метою обліку відповідальності є допомога менеджерам у складанні звітів про виконання бюджетів та оцінюванні результатів діяльності.

Створення й функціонування системи обліку за центрами відповідальності передбачає:

- визначення центрів відповідальності;

- складання бюджету для кожного центру відповідальності;

- регулярне складання звітності про виконання;

- аналіз причин відхилень та оцінка діяльності центру.

Основою обліку за центрами відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів.

У зв'язку з цим першим кроком організації такого обліку є виділення відповідних центрів з метою закріплення відповідальності. Для виділення центрів відповідальності насамперед беруть до уваги організаційну й технологічну структуру підприємства, посадові інструкції, які встановлюють права і обов'язки конкретних працівників.

Відмінності в характері відповідальності менеджерів дають змогу виокремити чотири типи центрів відповідальності:

- Центри витрат

- Центри доходу

- Центри прибутку

- Центри інвестицій.

Центр витрат - центр відповідальності, керівник якого контролює витрати, але не контролює доходів й інвестицій в активи центру.

Більшість підрозділів підприємства (відділи, цехи, ділянки, виробництва тощо) є центрами витрат.

Центри витрат, своєю чергою, можна поділити на центри технологічних витрат і центри дискреційних витрат.

Центр технологічних витрат - центр витрат, в якому може бути встановлений оптимальний взаємозв'язок між витратами та результатами діяльності.

Це означає, що витрати можуть бути виражені в грошовому вимірнику, а результати діяльності - в натуральних вимірниках. При цьому можуть бути встановлені норми витрат на одиницю результату діяльності (продукції, послуг).

Типовими прикладами центрів технологічних витрат є підрозділи основного та допоміжного виробництва (цехи, ділянки, станції тощо).

Центр дискреційних витрат - центр витрат, в якому неможливо визначити оптимальний взаємозв'язок між витратами й результатами діяльності центру.

Визначаючи відповідальність керівника, слід зважати не лише на характер, а й на масштаби його відповідальності.

Якщо відповідальність керівника цеху обмежується витратами цього цеху, то директор з виробництва відповідає за витрати всіх цехів і за загально виробничі витрати.

Разом з тим, якщо директор з виробництва відповідає тільки за витрати ш виробництво продукції, то директор з маркетингу, поряд із витратами на збут відповідає ще й за дохід від продажу продукції.

Різний характер і масштаби центрів відповідальності визначають різний підхід до оцінки діяльності їх.

Загальний підхід до вибору показників оцінювання діяльності центрів

1). передбачає дотримання таких критеріїв:

2). взаємозв'язок із цілями компанії;

3). баланс короткотермінових та довготермінових цілей;

4). відображення ключової діяльності керівництва;

5). відображення результатів діяльності працівників;

6).зрозумілість для працівників;

7). можливість використання для оцінювання й заохочення працівників;

8). об'єктивність і відносна простота розрахунку;

9). послідовність і регулярність використання.

При цьому для оцінки діяльності центрів відповідальності недостатньо лише показників, що містяться в бюджетах.

Бюджет відображає тільки внутрішні фінансові показники, виконання яких є об'єктом бухгалтерського обліку. Натомість менеджера цікавлять ще й не фінансові показники діяльності.

Оцінку діяльності центрів дискреційних витрат здійснюють на підставі результатів виконання бюджетів цих центрів. Для оцінки діяльності центрів технологічних витрат звичайно використовують стандартні витрати.

Стандартні витрати (Standard Cost) - витрати, необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормальних умов діяльності.

На відміну від бюджетів стандарти відображають заплановані витрати на одиницю продукції, величина яких базується на обгрунтованих нормах праці й інженерних розрахунках.

Вирізняють три види стандартів: базисні, теоретичні та поточні.

Базисні стандарти (Basic Standards) - довготермінові стандарти витрат, які встановлюються на термін від двох до п'яти років, щоб вивчити динаміку цін і продуктивність праці.

Теоретичні стандарти (Theoretical Standards) - стандарти витрат, які можуть бути досягнуті лише за ідеальних умов діяльності. Ці стандарти є радше еталоном, аніж нормою, що відображає рівень, що його можна досягти за наявних умов діяльності.

Поточні стандарти (Currently Attainable Standards) - стандарти, що відображають витрати, необхідні для виготовлення продукції у звітному періоді за наявних умов діяльності.

Ці стандарти встановлюють з урахуванням існуючої технології й організації виробництва, продуктивності праці, кваліфікації працівників, тарифних угод та динаміки цін.

Застосування поточних стандартів витрат дає можливість заздалегідь визначати собівартість продукції для встановлення цін, складати звіт про прибуток, оперативно виявляти й контролювати відхилення, оцінювати діяльність центрів відповідальності.

Система калькулювання стандартних витрат (Standard Costing System) - це система обліку, яка використовує стандартні витрати задля:

- контролю витрат;

- прийняття рішень щодо цін;

- оцінки виконання бюджетів;

- усвідомлення витрат;

- управління за відхиленнями.

Система калькулювання стандартних витрат охоплює:

- встановлення стандартів витрат;

- накопичення даних про фактичні витрати;

- аналіз відхилень та складання звітності;

- дослідження відхилень;

- внесення необхідних корективів.

Розробку стандартів витрат здійснюють підрозділи, які відповідають за ті чи інші статті витрат. Зазвичай технологічний відділ визначає стандарти використання матеріалів, а відділ постачання встановлює стандарти цін на матеріали. Виробничий відділ розробляє стандарти робочого часу за операціями, а відділ персоналу - тарифні ставки оплати праці відповідних категорій працівників.

У процесі розроблення стандартів на використання матеріалів застосовують відповідні інженерні розрахунки: карти розкрою, рецептуру різних сумішей тощо. Ці стандарти враховують певну частину браку, простій устаткування та інші втрати, яких неможливо уникнути за існуючих умов діяльності. Встановлення стандартів витрат на оплату праці починається з визначення