Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi, обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних рiвнях.

Соцiально-економiчнi вiдносини зумовлюють систему зв’язкiв <людина - людина>. До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi (передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу, який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання продуктiв та послуг.

Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i пов’язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi, як i скiльки працiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Оптимальна величина попиту на працю

В аграрно-індустріальній економіці під "капіталом" здебільшого розуміють засоби виробництва або ж гроші для їхнього придбання. В постіндустріальний період спектр використання цього терміна значно розширився: він застосовується для означення різноманітних знань, баз даних та баз метаданих, універсального та спеціалізованого програмного забезпечення тощо. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології значно прискорюють та поглиблюють поширення та доступ до знань. Хоча традиційна економіка і вважає основою економічного зростання фізичну працю, сучасні теорії віддають перевагу розумовій праці, знанням.

Концепція людського розвитку, яка сформувалася за останні десятиліття розглядає вдосконалення людини як основну мету суспільного поступу. Саме таке вдосконалення дає можливість прожити довге життя, підтримуючи задовільний стан здоров'я, одержати престижну освіту, доступ до засобів, які формують гідний рівень життя. Все це пов'язане з великими інвестиціями у людський капітал. Відтоді як людство почало визнавати, а тим більше поширювати теорію людського капіталу, освіта перестала сприйматися як галузь невиробничого споживання. Нині вона трактується як інвестиції в один з видів людського капіталу, що не лише приносить прямі економічні і соціальні прибутки його власникові, а й стимулює економічне зростання загалом. Різниця в заробітках осіб з різним рівнем фахової підготовки є найточнішим вартісним індикатором ролі освіти.

Найм додаткового працівника збільшує витрати на величину зарплати цього працівника. Внаслідок того, чистий ефект прихиленя додаткового працівника, який виявляється на обсягу прибутку фірми, дорівнює граничним доходам за відрахуванням прирісту фонді зарплати. Скільки ж робітників може найняти фірма? Вона буде збільшувати чисельність робітників до тої пори, поки гранична дохідність перебільшує рівень зарплати, та скоротить кількість зайнятих, як тільки виявить, що величина зарплати перебільшила розмір граничної дохідності.

Рішення, яке приймається фірмою відносно масштабу найма, подібно рішенню про обсяги випуску. Можна сформулювати правило оптимального найму для фірми таким чином: розширяти масштаби зайнятості, доки гранична дохідність праці вища за рівень зарплати; скорочувати чисельність зайнятих, як тільки гранична дохідність впаде нижче рівня зарплати. Таким чином, чисельність зайнятих оптимальна, якщо виконується слідуюча умова:

Зарплата = гранична дохідність праці

Досконало конкурентна фірма максимізує прибуток, встановлюючи чи-сельність працівників на рівні, при якому зарплата дорівнює граничній цінності праці.

Для того, щоб встановити чисельність працівників на рівні, який мак-симізує масу прибутку, фірма повинна співставляти приріст затрат, який потягнув за собою прилучення одного додаткового працівника, з розміром прирісту доходів. Іншими словами, вона повинна порівнювати рівень зарплати з розміром граничної дохідності. Доки гранична дохідність праці перевищує рівень зарплати, має рацію збільшити масштаби найму на фірму.

Характеристика економічних циклів

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази, що послідовно змінюють одна одну - "криза", "депресія", "пожвавлення" та "піднесення".

Криза - це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз - "криза надвиробництва" та "криза недовиробництва". Для розвинутої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Його характерні риси:

1. Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на них; ускладнюється і унеможливлюється збут.

2. Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни.

3. Різко скорочується виробництво.

4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов'язання, розорюються.

5. Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття, падіння життєвого рівня трудящих та відповідно - до подальшого скорочення попиту.

6. Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення банківських вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них.

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового відсотку спадає до мінімуму.

Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень промислового виробництва. В ході піднесення докризові показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.

Основною фазою промислового циклу є криза, яка служить вихідною позицією наступного циклу. Однак у