Висновки

Засоби виробництва й люди з виробничим досвідом і знаннями в сукупності становлять продуктивні сили суспільства. Головною продуктивною силою виробництва є люди. У процесі виробництва вони вступають між собою у певні відносини (виробничі відносини) для спільної діяльності. Виробничі відносини - це складна система взаємозв'язків, що охоплюють різні стадії (фази) процесу відтворення сукупного суспільного продукту - виробництво, розподіл, обмін, споживання (виробниче та особисте). Продуктивні сили й виробничі відносини в їх діалектичній єдності становлять спосіб виробництва. Характер способу виробництва визначається формою власності на засоби виробництва. Форми власності й характер виробничих відносин зумовлюють економічні властивості виробництва.

Україна ще має багаті природні ресурси, але за їхній рахунок неможливо безмежно довго латати бюджетні дірки, тим більше за існуючої господарської системи, яка застосовує марнотратні методи видобутку, переробки і споживання природних ресурсів, що є причиною низької ефективності їх використання. До того ж статус сировинної бази ставить Україну на рівень найбідніших держав світу.

Водночас розвинені країни своїм головним ресурсом вважають інтелект і успішно продають саме результати розумової праці, насамперед технології — мережеві, оптичні, бездротові, інтернет-технології. Зараз із США з їхньою Силіконовою долиною успішно конкурують Ізраїль (обсяг експорту лише програмного забезпечення у 2000 р. перевищив 13 млрд американських доларів), Фінляндія, Швеція, Ісландія, Шотландія [3]. Цей ринок перспективний і невичерпний, оскільки кожна нова інтелектуальна пропозиція, викликана активізацією того чи іншого виду людського капіталу, породжує попит на нові розробки.

Категорія багатих і дуже багатих людей має утворюватися в Україні з тих, хто може реалізувати себе переважно за рахунок вміло генерованих і вдало впроваджуваних перспективних ідей, високих технологій, нових принципів організації праці. Через забезпечення таким шляхом свого добробуту ця категорія людей створить ще й багато робочих місць, що сприятиме соціальному розвитку, стимулюватиме масове вливання податків у бюджет країни. То будуть українські Форди і Гейтси, ті 3—5 відсотків наших співвітчизників, які чесно стали чи стануть багатими. Це люди, якими нація пишатиметься.

В економіці фізична праця розглядається як затратний вид людської діяльності, розумова — як капітал. Отже, якщо витрати слід жорстко контролювати, то капітал — постійно примножувати. Наочним прикладом цього може бути всесвітньо відома компанія Ford Motor. У січні 1914 р. її керівництво підвищило зарплату досвідченим працівникам на конвеєрі з 0,8 до 5,0 дол. на день. Це було зроблено для того, щоб запобігти великій плинності кадрів (60% на рік). Щоправда, у результативність такого заходу високе керівництво не дуже вірило. А дарма: вже за рік плинність кадрів припинилася, прибутки компанії подвоїлися. Пізніше Генрі Форд визнав, що то був найвдаліший захід з усіх, спрямованих на зменшення витрат. В Україні ж про такі інвестиції у людський капітал ніхто поки що навіть не думає.

Фізична праця, навіть за найдосконалішої її модернізації, з часом стає збитковою. Причина в тому, що люди фізичної праці не володіють засобами виробництва. Правда, вони нагромаджують неабиякий досвід роботи. Але його можна реалізувати лише на конкретному робочому місці, бо на інше його не перенесеш, він не транспортабельний. Водночас працівники розумової праці мають власні засоби виробництва — знання, фах, кваліфікацію, тобто свій людський капітал. Це абсолютно портативний і високотранспортабельний вид основного капіталу. А якщо сюди додати і відмінний фізичний стан людини, привабливу зовнішність, то це неперевершене багатство як самого індивіда, так і всього суспільства. Представник інтелектуальної праці більш незалежний від роботодавця, ніж той, хто виконує фізичну роботу, оскільки будує свої стосунки з хазяїном фірми на паритетних засадах: вони обидва зацікавлені один в одному.

Список використаної літератури

Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.

Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”,К.”Либідь”,1995

Гаврилишин О.Ю.,”Основні елементи теорії ринкової системи”,1992

Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – 2-ге видання. – К.: МАУП, 1998. – 308 с.

Основи економічної теорії / за ред. Г.Н.Климка,В.П.Нестеренка.,К.”Вища школа”,1997