Важливого значення в сучасних умовах набуває торгівля патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими експертними документами і пов'язаний з нею обіг товарів, послуг, капіталів.

Розрізняють такі види регулювання міжнародної торгівлі:

1) одностороннє; 2) двостороннє; 3) багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи вживають здебільшого під час загострення політичних відносин.

Двостороннє регулювання передбачає, що заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами — торговими партнерами. Кожна зі сторін попереджує свого торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає узгодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

Найважливіше значення в регулюванні торгово-економічних відносин країн світової співдружності має Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ).

ГАТТ укладена в 1947 р. і її учасниками були більшість держав світу (станом на 1996 р. — близько 130 країн). Це міжнародна організація, яка діяла на базі міжнародної багатосторонньої угоди, що регулювала режим взаємної торгівлі й торгову політику країн-членів. Штаб-квартира організації знаходилась в Женеві. ГАТТ була однією з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплювала 94 % обсягу світової торгівлі.[9]

З 1996 р. ГАТТ замінила Всесвітня торгова організація (ВТО). ВТО використовує структури ГАТТ та положення про торгівлю між членами угоди. В рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем міжнародної торгівлі та зовнішньоторговельної політики. Багатосторонні переговори ведуться у формі "раундів", які охоплюють значний період.

Весною 1994 р. закінчився восьмий раунд багатосторонніх переговорів, що почалися восени 1986 р. в уругвайському місті Пунта-дель-Есте.

На перших п'яти раундах переговорів у 1947, 1949, 1951, 1956, 1960— 1962 роках розглядалися проблеми зниження мит; на шостому раунді (Кеннеді, 1964—1967 рр.) — проблеми торгових відносин США з країнами ЄЕС; на сьомому (Токіо, 1973—1979 рр.) основними були питання усунення нетарифних бар'єрів та лібералізації міжнародної торгівлі.

Програма восьмого, уругвайського, раунду стосувалася тарифних і нетарифних бар'єрів, торгівлі окремими видами товарів та природних ресурсів, регулювання міжнародного обміну послугами.

В основу діяльності ГАТТ були покладені такі принципи:*

недискримінація у торгівлі, зрівняння у правах товарів імпортного та вітчизняного виробництва стосовно внутрішніх показників та зборів, а також правил, що регулюють внутрішню торгівлю;*

режим найбільшого сприяння, згідно з яким кожна з країн-партнерів зобов'язується надати партнеру такі ж права та пільги, які вона надає або збирається надати будь-якому іншому партнерові;*

використання переважно тарифних методів захисту національного ринку, ліквідація імпортних квот та інших нетарифних обмежень;*

прогресивне зниження митних тарифів, проведення з цією метою багатосторонніх переговорів;*

встановлення преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;*

розв'язання торгових конфліктів за допомогою переговорів, консультацій і арбітражу.

Сьогодні найпоширенішим класифікатором товарів для торгівлі є Гармонізована система описання і кодування товарів (ухвалена в 1983 р. замість Брюссельської митної номенклатури, яка діяла з 1978 р. і є одним з її варіантів). Більшість держав почали застосовувати Гармонізовану систему в 1988—1989 рр., Україна — з 01.01.91.

2.2. Особливості міжнародного руху капіталу та його учасники

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) й недержавні (приватні).

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

За кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах. Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Але контролює її батьківська компанія, оскільки вона володіє основною частиною її акцій або всім її капіталом.

Асоційована компанія, або її ще називають змішаною, відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій.

Відділення не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100 % належать батьківській фірмі.

Крім вищеназваних, зарубіжними філіями можуть вважатись також створені за кордоном підприємства, в яких батьківській компанії не належить жодної акції, але за якими здійснюється управлінський контроль через укладання угод, наприклад для спільного видобування сировини тощо.

Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк для отримання відсотка.

Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові організації, а одержувачами — приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони містять більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позиковий капітал іноземний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. Водночас кредити можуть видаватись і під конкретні потреби чи програми.

Експорт позикового капіталу набуває все більших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних