економічної інтеграції в Західній Європі привернули увагу в регіонах світу, що розвиваються. У Латинській Америці, Африці й Азії виникло кілька десятків зон вільної торгівлі, митних чи економічних союзів. Одним з найбільш помітних інтеграційних процесів, що розвивається, став процес організації і функціонування північноамериканської зони вільної торгівлі - НАФТА. Існуюча економічна інтеграція США з Канадою і їхнє співробітництво з західноєвропейськими партнерами перестала задовольняти США. У результаті інтеграційні процеси в Північній Америці вийшли за межі двох держав. Був укладений договір про північноамериканську зону вільної торгівлі, що вступив в силу 1 січня 1994 року, по якому НАФТА, крім США і Канади, уключила Мексику.
Основні показники ЄС і НАФТА в 2001 році представлені в табл.3.[6]
Таблиця 3
Основні показники ЄС і НАФТА в 2001 році
Показники | ЄС | НАФТА
Території, тис. кв. км. | 3232,0 | 19522,0
Населення, млн. чол. | 372,55 | 378,0
ВВП, млрд. діл | 7250,0 | 8500,0
Частка у світовому ВВП, % | 20,5 | 24,0
Інтеграційні процеси активізуються й у Південній Америці. Так, у 1991 р. був заключений торговий пакт МЕРКОСУР між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм і Парагваєм. За роки свого існування загальний ринок країн Південної Америки - МЕРКОСУР перетворився в одне із самих динамічних інтеграційних угруповань світу.
Прагнуть розвивати інтеграційні процеси у своєму регіоні й африканські держави. У 1989 р. у північній частині африканського континенту був утворений Союз Арабського Магріба за участю Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко і Тунісу. Договір про цей союз передбачає організацію широкомасштабного економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції.
Прагнення до інтеграції, тісного взаємовигідного співробітництва відзначається і серед арабських держав Перської затоки. З 1981 р. створена і функціонує Рада по співробітництву ряду арабських держав, що включає Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман ("нафтова шістка"). У 1992 р. було оголошено про створення Організації економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЕС-ЕКО). Ініціаторами її створення стали Іран, Пакистан і Туреччина. ОЕС-ЕКО, за задумом засновників, повинна стати прообразом майбутнього "Центральноазіатського загального ринку", що повинний містити в собі і мусульманські республіки СНД - середньоазіатські, Казахстан, Азербайджан.
Наприкінці XX століття набирають силу інтеграційні процеси в Східній Азії. Найбільш успішно протягом майже 30 років діє Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), у которую входять один з чотирьох азіатських "драконів" Сінгапур, а також нові індустріальні країни "нової хвилі" - Малайзія, Індонезія, Таїланд, Бруней і Філіппіни. Успіх взаємного співробітництва в рамках цього угруповання тісно зв'язаний з бурхливим економічним ростом більшості країн - учасниць АСЕАН, порівнянністю рівнів їхнього розвитку, добре налагодженими взаємними торговими зв'язками, а також відрегульованою формою співробітництва.
Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії в значній мірі зв'язують зі створенням організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) - це міжурядова організація, що поєднує 21 державу регіону. У відношенні АТЕС поки можна говорити не про зону вільної торгівлі, а про "відкриту економічну асоціацію".
2.5. Інфраструктура міжнародних кредитних відносин
Розвиненість кредитних відносин є невід'ємною умовою функціонування ринкової економіки. Міжнародний кредит — це кредит, де кредиторами і позиковцями виступають різні держави, тобто рух позикового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит використовується в основному для кредитування зовнішньої торгівлі та у вигляді довгострокових кредитів для певних потреб. Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту.
У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків, регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС — Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова валютно-кредитна організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Створений на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Станом на 2001 р. нараховує понад 180 країн-членів. Україна стала членом МВФ у вересні 1992 р. (на той час — 167-м членом).
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який частіше називають Світовим банком, був заснований в липні 1944 р. на валютно-фінансовій Бреттон-Вудській конференції, що відбулася у. м. Бреттон-Вудсі (штат Нью-Хемпшир, США) під егідою ООН. Світовий банк розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р. Мета Світового банку — сприяння економічному прогресу на користь бідних верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Світовий банк має три організації-філії: Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАП).
Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах в 1940—60-х рр. були створені регіональні банки розвитку:
в 1949 р. — Міжамериканський банк розвитку (53 країни);
в 1964 р. — Африканський банк розвитку (75 країн), Азіатський банк розвитку (14 країн).
До регіональних європейських валютно-кредитних організацій належать: Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.
Європейський банк. реконструкції і розвитку (ЄБРР) — це міжнародний банк, створений у квітні 1991 р. для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. У кредитуванні віддає перевагу недержавним структурам господарювання. 60 % його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектору, а 40 % — на розвиток інфраструктури. Надаючи кредити, ЄБРР сприяє швидкому переходу східноєвропейських країн до економічної стабільності.
Пріоритетними проектами фінансування в Україні є конверсія, сільське господарство, приватизація, транспорт,