· Економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що дало цим державам можливість забезпечити довіру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а на міжнародних ринках.

2. Грошовий обіг та його показники

2.1. Зміст і структура грошового обігу

Грошовий обіг – це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

Об’єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товар та гроші.

Грошовий обіг поділяється на дві сфери:

Готівковий обіг (рух готівки). Він обслуговується банкнотами, монетами та паперовими грошами.

Безготівковий обіг (рух безготівкових грошей). Під ними розуміються банківські депозити, використання яких здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електроних переказів.

Переважну частину його в країнах з розвинутою ринковоюекономікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум по разунках, що відкриті учасникам грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі. Переважання цієї частини грошового обороту зумовлено насамперед дешивізною використання безготівкових грошей, а отже, вигідністю таких розрахунків для економічних суб’єктів.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів ( що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноїменної грошової одиниці

К = Ц \ О, де (1)

К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році

О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду:

Кп = (СЦ – К + П – ВВ) \ Ко, де (2)

СЦ – сума товарних цін

К – сума цін товарів, проданих у кредит

П – сума платежів за борговими зобов’язаннями

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів

Ко – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та

платежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім правильне. Справа у тому, що частина товарів продається у кредит і оплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величину зменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна частина боргових зобов’язань погашується шляхом не сплати готівкою, а їх взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періоді суму платежів за товари, що раніше продані у кредит.

2.2. Особливості грошового обігу при різних моделях економіки

З рівняння (1) випливає, що величина попиту на гроші залежить відтрьох факторів:

абсолютного рівня цін (більш високий рівень цін вимагатиме більше грошей);

реального обсягу виробництва (підвищення рівня виробництва підвищить і реальні доходи, а тоді(за інших рівних умов) споживачам треба більше грошей, оскільки наявність більш високих реальних доходів передбачає більший обсяг угод);

швидкості обертання грошей в руху доходів (кількість обертів в рік. яку в середньому здійснює кожна грошова одиниця з загальної грошової маси на придбання товарів і послуг, що складають реальний ВВП. Відповідно всі параметри, що впливають на швидкість обертання грошей, будуть впливати і напопит на гроші).

Згідно з деякими дещо усередненими підрахунками грошова готівка, яка забезпечує обіг, складає приблизно 10 обертів на рік.

Представники класичної школи схиляються до думки, що швидкість обертання грошей постійна і визначається такими інституційними факторами, як кількість щорічних виплат заробітної плати.

В своїй книзі “Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” Д.М.Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші. В його власній теорії головну роль грає поняття норми відсотка. Кейнс розглядав гроші як один із типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку господарські агенти бажають зберегти в формі грошей, залежить від того наскільки висока цінність властивості ліквідності. (Активи володіють ліквідністю, якщо їх можна використовувати як засіб платежу, а їх власник впевнений, що номінальна віртість таких активів не зміниться). Казати, що люди віддають перевагу відносно діквідному портфелю – те ж саме, що казати про відносно великий попит на грошй з їх сторони. Саме з цієї причии Кейнс назвав свою теорію попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Кейнс вважав, що три причини примушують людей зберігати принаймні частину багатства у формі ліквідних грошових активів (таких як готівка, поточні рахунки до запитання), а неменш ліквідних. але тих, що приносятьдоход ( як облігації):

транзакційий мотив – люди зберігають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Щоб вирішити, скільки грошей тримати для транзакційних операційних цілей, особа має зважити, у що обходиться тримання на руках невеликих сум грошей і скільки відсоткового доходу можна одержати, якщо покласти гроші під відсоток.

мотив обережностіабо застережний мотив – зберігання частини портфеля активів у формі грошей може зумовлюватися бажанням забезпечити в майбутньому можливість розпоряджатися певною частиною своїх ресурсів у формі готівки. Кейнс вважав, що кількість грошей, необхідних індивіду для здійснення угод купівлі – продажу і відкладена (виходячи з мотиву обережності) приблизно пропорційна його доходу. Чим більше готівки людина тримає, тим більша ймовірність втрат, спричинених