Як чемпіонів з велосипедних гонок братів Опель запросили в 1897 році на Берлінський автосалон, де вони вперше побачили самохідні екіпажі і зайнялися новою ідеєю. Саме так починалася фірма, що зараз називають «Adam Opel AG». Свою діяльність в автомобільній галузі двоє з братів Опель - Карл і Вільгельм розпочали з покупки в 1898 році фабрики Лутцмана, на якій по ліцензії стали збирати свій перший автомобіль - саморушний екіпаж конструкції Лутцмана. Перший авто був зібраний у 1899 році. З цього моменту і йде звіт історії автомобілів марки Опель.

4. Стратегія корпорації

Все зростаюча конкуренція підхльостує Opel шукати оригінальні рішення, робити свої автомобілі комфортніше і безпечніше, а це і є підставами постійного удосконалювання марки.

Фахівці компанії Opel впевнені, що удосконалена система безпеки, поряд з комфортом і ходовими якостями, є обов'язковою характеристикою сучасного автомобіля. Тому Opel була першою компанією, що оснастила повнорозмірними подушками безпеки не тільки водійське місце у своїх автомобілях, але і місце сидячого поруч пасажира.

Сьогодні модельний ряд Opel включає як недорогі малолітражні автомобілі, так і солідні моделі бізнес-класу.

Марка Opel придбала популярність, у першу чергу, завдяки своїм масовим компактним автомобілям, що являють собою прекрасний зразок поєднання високої надійності, технічної досконалості, місткості і прийнятної ціни. Найбільш традиційним для марки Opel є сімейства Astra і Corsa, автомобілі яких в останні роки стають усе більш популярними. Моделі Vectra відносяться до європейського класу D і відрізняються надійністю й економічністю. Opel Omega - великий і престижний автомобіль бізнес-класу - значно виграє за ціною в більш іменитих суперників. Аматори внедорожників по достоїнству оцінять Opel Frontera, що пережив нове народження в 1998 р.

5. Її організаційна структура

Сьогодні Opel – це транснаціональна корпорація яка має своїх представників в багатьох країнах світу.

Розмаїття видів підприємницьких структур, які функціонують у світовому ринковому середовищі, є виявом відмінностей організаційних форм підприємництва. Ці форми прийнято поділяти на дві групи: приватні та громадські. До першої групи відносять індивідуальних підприємців і товариства (партнерства), до другої - корпорації. Такий поділ не є формальним за своїм характером.

По-перше, для індивідуально приватної форми і товариства, як правило, характерне безпосереднє об'єднання функцій володіння і управління, в той час як корпорації властиве повне відокремлення цих функцій.

По-друге, щодо приватних форм, то господарська відповідальність за здійснення підприємницької діяльності лягає переважно на самих власників. Тут власність підприємства не відокремлена від власності власника, на відміну від корпорацій, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників.

По-третє, якщо корпорації зобов'язані функціонувати у відкритій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про результати своєї фінансової діяльності, то індивідуальні підприємці й товариства мають право зберігати конфіденційність, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам.
Індивідуальні підприємці - особи, що здійснюють комерційну діяльність на основі власності, що їм належить, безпосередньо управляють нею і несуть повну майнову відповідальність за результати діяльності. В країнах ринкової економіки індивідуальні підприємці становлять більшість серед усіх форм організації підприємництва, хоч їхня частка в обороті не така велика. Одноосібне підприємництво - найпростіша форма підприємництва. Однак її поширеність зумовлена не лише простотою організації та оформлення, а й низкою переваг: сильною мотивацією, оперативністю і гнучкістю.

Як одноосібний власник, індивідуальний підприємець привласнює весь отриманий прибуток, що вже само по собі є могутнім стимулом для ініціативної діяльності. Крім того, безпосередня причетність до управлінської діяльності не лише приносить йому задоволення, а й сприяє зміцненню становища в суспільстві. Все це створює могутні стимули для підприємницької діяльності.

Індивідуальні підприємці найбільшою мірою наближені до ринкового попиту. Безпосередньо працюючи із споживачами і постачальниками, вони здатні швидко реагувати навіть на незначні коливання кон'юнктури. Здійснюючи виробництво в незначних масштабах, вони можуть швидко переорієнтувати його на випуск більш конкурентоспроможної продукції. Оперативність і гнучкість - найважливіші переваги індивідуальної форми підприємницької діяльності.

Водночас одноосібна форма підприємництва має й певні недоліки.
По-перше, окремий підприємець не в змозі організувати велике виробництво, оскільки його фінансові можливості обмежені. Закуповуючи ресурси невеликими партіями, він змушений платити вищу ціну за них. Обмежений він і в отриманні всієї можливої економії від масштабу виробництва. Все це обертається більш високими витратами виробництва, що знижує конкурентоспроможність малого підприємства.

По-друге, виконання однією людиною різних функцій - управлінської, постачальницької, фінансової, маркетингової і кадрової - знижує ефективність управління загалом через надмірне навантаження і нестачу знань. Залучення до вирішення цих завдань сторонніх осіб або організацій знижує мотивацію і розосереджує відповідальність, що небажано для