Підприємницьку діяльність слід розглядати як фактор зростан-ня норми прибутку. За визначенням Й. Шумпетера, підприємці — це новатори, які розробляють нові технології. Саме завдяки їхньому внеску в організацію виробництва збільшується прибуток. У сучас-них умовах щорічна норма прибутку промислових корпорацій у США становить 11 —13 відсотків, у Західній Європі — 8—10 відсот-ків. При цьому прибуток зростає за рахунок збільшення не його норми, а розвитку, розширення масштабів виробництва.

Оскільки прибуток є практично різницею між загальною вируч-кою від реалізації продукції та її повною собівартістю, абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості виготовленої та реалізованої продукції й обернено пропорційна її повній собівар-тості.

Зростання прибутку забезпечується насамперед через знижен-ня собівартості продукції. На собівартість продукції впливають про-дуктивність праці, економія матеріалів і сировини, рівень наклад-них (постійних) витрат. Собівартість залежить також від обсягу реалізованої продукції. Саме тут виявляються результати марке-тингової діяльності підприємства.

Західні вчені-економісти, виходячи з концепції граничних вит-рат, вивчають можливості отримання максимального прибутку з найменшими витратами в умовах досконалої конкуренції, моно-полії, олігополії тощо. Так, в умовах досконалої конкуренції макси-мальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кіль-кості продукту, яка забезпечує однаковий граничний доход і гра-ничні витрати.

В економіці України є специфічні фактори, що впливають на рівень прибутку. Передусім це високий ступінь монополізму: близько 96 відсотків засобів виробництва в промисловості на початок 90-х років належали державі. Формування ринкового середовища та відповідне антимонопольне законодавство мають подолати зумов-лені цим негативні явища. Чинником підвищення норми прибутку все більше має виступати продуктивність праці.

З метою дослідження сутності прибутку, розглянемо питання визначення фінансових результатів у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Характеризуючи прибуток, західні економісти демонструють практичний підхід до його оцінки. Вони досліджують проблеми використання категорії прибутку для підвищення ефективності виробництва, впливу на прибуток мікро- та макроекономічних параметрів (ціни, попиту і пропозицій, та ін.), взаємозв'язку прибутку, обсягу і собівартості реалізованої продукції.[7]

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і Четвертою Директивою Європейського економічного співтовариства 1978 р. для визначення фінансового результату передбачається метод „витрата-випуск". Основою цього методу є визначення різниці між доходами і витратами, або різниці між обсягом реалізації за звітний період і сумою виробничих витрат та витрат обігу.

У міжнародній практиці застосовується й інший метод визначення прибутку. Він полягає у вимірюванні різниці між вартістю чистих активів на кінець і початок періоду, за винятком внесків капіталу та відрахувань (Загальний податковий кодекс Франції, ст. 38-2; Загальноприйнята облікова практика Великобританії (UК GААР) ст. 3.47. FАSВ (Колегія фінансово-облікових стандартів).

Чисті активи визначаються як різниця між загальною вартістю активів і зобов'язань підприємства.

В методології визначення фінансового результату спостерігається два підходи: французький і англо-американський. У французькому варіанті трьома компонентами фінансового результату є експлуатаційний, фінансовий та надзвичайний[7].

В англо-американському варіанті прибуток визначається за функціями підприємства: виробництво, реалізація, управління[2;13].

Досліджуючи питання фінансових результатів, західні економісти звернули увагу на те, що виникненню прибутку сприяє ряд факторів:

підприємницька ініціатива,

сприятливі умови,

протекція держави та інших суспільних інститутів.

Основу прибутку, отриманого внаслідок вдалої економічної політики фірми, ініціативи її керівництва і колективу складають чотири групи факторів: впровадження інновацій; відсутність страху перед ризиком; економне ставлення до ресурсів; розумна політика щодо заборгованості.

Підкреслюючи тісний зв'язок між зростанням прибутку та інноваціями, західні економісти виділяють чотири типи нововведень, що сприяють отриманню прибутку: виробництво нового товару, товару вищої якості порівняно з існуючим аналогом; освоєння нового ринку; впровадження нових методів виробництва і освоєння нових видів сировини і матеріалів; нові методи організації і управління виробництвом.

Першому типу нововведень відповідає приріст прибутку, викликаний розширенням обсягу реалізації та зростанням норми прибутку. Цінова політика фірми має бути спрямована на приховування підвищеної прибутковості нового товару від конкурентів, а з іншого боку – недоцільно відштовхувати покупця занадто високою ціною.

При комерційному освоєнні нових ринків завдяки росту товарообігу зростає маса прибутку, а приросту норми прибутку деякий час може і не бути.

Впровадження нових технологій, застосування нових видів сировини і матеріалів підвищує продуктивність праці і знижує собівартість продукції. Прибуток зростає внаслідок розширення обсягу продаж і підвищення норми прибутку.

Внаслідок інновацій в організаційній сфері зменшуються змінні та сталі витрати, собівартість; підвищується ефективність праці, зростає прибуток.

Оскільки товар на своєму шляху проходить чотири стадії: зліт, експансію, зрілість та спад, з часом зменшується надходження прибутку від інновацій. Звідси – інноваційний процес має бути безперервним.

Сучасні підходи до оцінки сутності прибутку вимагають аналізувати залежність його від масштабів виробництва і впливу таких факторів, як зміна цін, коливання витрат та інтенсивність використання капіталу.

На отримання прибутку впливає здатність підприємця керувати ризиком, вірно його оцінювати, що вимагає від нього певної інтуїції, передбачливості, вміння користуватись сучасними методами прогнозування.

З давнього часу ризик вважається одним із факторів формування прибутку. Довгий час панувала думка, що прибуток (чи його частина) – це винагородження за готовність іти на ризик [2,с.52]. Але нині джерелом прибутку є не пасивна згода з будь-яким ризиком, а оцінка його, яка потребує інтуїції, здорового глузду, використання методів прогнозування, тобто вміння управляти ризиком. З початку двадцятих років XX століття поняття "прибуток" в уяві теоретиків асоціювалось з поняттям "ризик" і "невизначеність". Так, американський економіст Ф.Найт розмежовує ризик, який можна визначити методами теорії ймовірності, і невизначеністю, величина якої не піддається розрахунку. По Найту, саме невизначеність є джерелом прибутку чи збитку. Прибуток чи збиток являє собою різницю між