Монопольний прибуток пропонуємо оподатковувати за значно вищими, диференційованими ставками. За основу встановлення ставок слід брати се-редній рівень рентабельності, який складається у промисловості. Для визначення монопольного прибутку можна застосовувати метод розмежування прибутку, тобто необхідно визначити результат від впливу інтенсивних факторів, інфляційних процесів та монопольної складової одержаної понад звичайний прибуток. Зрозуміло, введення такого порядку розподілу прибутку і сплати платежів до бюджету вимагає змін в обліку звітності щодо витрат виробництва та реалізації продукції, а також формування прибутку.

Процес управління прибутком підприємства може базуватися на певному механізмі. В структуру механізму управління прибутком повинні входити наступні елементи:

Внутрішній механізм регулювання окремих аспектів формування, розподілу і використання прибутку підприємства.

Ринковий механізм регулювання формування і використання прибутку підприємства.

Державне правове і нормативне регулювання питань формування і
розподілу прибутку підприємства.

Механізм внутрішнього регулювання формується в рамках самого підприємства, відповідно регламентуючи ті або інші оперативні управлінські рішення з питань формування, розподілу і використання прибутку. Так, ряд цих аспектів може регламентуватися вимогою статуту підприємства. Окремі з цих аспектів можуть регулюватися цільовою політикою управління прибутком, що формується на підприємстві. Крім того, на підприємстві може бути розроблена і затверджена система внутрішніх нормативів і вимог з питань формування, розподілу і використання прибутку.

Попит і пропозиція на товарному і фінансовому ринку формують рівень цін на продукцію, вартість залучення кредитів, доходность окремих цінних паперів, середню норму доходності капіталу, тощо. По мірі заглиблення ринкових відносин роль ринкового механізму регулювання формування і використання прибутку підприємства буде зростати.

Прийняття законів та інших нормативних актів, регулюючих формування і розподіл прибутку підприємства, подає собою одне з найважливіших напрямків економічної політики держави. Законодавчі і нормативні основи цієї політики повинні регулювати утворення і розподіл прибутку підприємств в різних формах. До числа основних засобів такого регулювання можна віднести: податкове регулювання; регулювання механізму амортизації основних фондів і нематеріальних активів; регулювання розмірів відрахувань прибутку до резервного фонду, регулювання співвідношення прибутку, що інвестується і що споживається; регулювання мінімальних розмірів заробітної плати та інші.

В нинішній час процес управління прибутком здійснюється безпосередньо суб'єктами господарювання, в залежності від необхідності забезпечення інтересів його власників, менеджерів і робітників і кон'юнктури ринку. При цьому практично відсутній державний механізм формування прибутку підприємства. Навіть концептуально не сформульовані підходи регулювання процесу формування і розподілу прибутку суб'єктів господарювання.

Механізм регулювання прибутком підприємства повинен включати не тільки засоби, що впливають на результати його формування, але й на характер його розподілу.

Розподіл прибутку подає собою процес формування напрямків його подальшого використання у відповідності з метою і задачами розвитку підприємства.

Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, виявляючи вплив на його результативність. Цей вплив виявляється в різноманітних формах зворотного зв'язку розподілу прибутку з його формуванням у подальшому періоді.

В процесі формування механізму розподілу прибутку підприємства забезпечується його використання як на нагромадження так і споживання.

Специфіка задач, які стоять перед кожним конкретним підприємством в процесі його розвитку, відмінність зовнішніх і внутрішніх умов їхньої господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, яка б носила універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного підприємства повинні складати принципи цього розподілу, які б пов'язували цей процес з поточною і майбутньою господарською діяльністю підприємства з урахуванням можливостей його економічного зростання.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Одержання прибутку є основною метою діяльності будь-якого підприємства.

Прибуток є: мірилом успіху діяльності підприємства, основою прийняття інвестиційних рішень; джерелом виплат дивідендів, поповнення статутного капіталу, формування резервного капіталу.

Незважаючи на те, що ця категорія є об'єктом економічної теорії і займає основну роль у ринковій економіці, от уже протягом ряду сторіч не змовкають суперечки про її сутність і форми. У підручниках і наукових статтях категорія "прибуток" нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, помірності, чекання і багатьма іншими. У практичному ж плані прибуток не представляє ніякого секрету і у всіх країнах з ринковою економікою її кількісна величина визначається як різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупних витрат.

У теоретичному плані ми знову змушені розглянути два підходи до оцінки економічної природи прибутку.

А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робіт-ника; по-друге — як результат функціонування капіталу.

Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробіт-ної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата.

За К. Марксом, прибуток — це перетворена форма додаткової вартості.

Сучасна економічна думка розглядає прибуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такому розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцеві за його уміння по'єднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати.

За кожним фактором виробництва стоять конкретні люди і групи людей. За працею - наймані робітники, за капіталом - його власники, за землею - її власники. І якщо ми визнаємо, що всяке економічне благо є результат взаємодії факторів виробництва, то зобов'язані визнати і те, що всі групи населення, що стоять за цими факторами беруть участь своєю працею в створенні благ