Комплексний характер виробництва і використання сільськогосподарських продуктів і продовольства в умовах ринкової економіки є основою для формування агробізнесу.

Основоположники теорії агробізнесу — американські економісти Дж.Девіс і Р.Голдберг, що випустили в 1958 р. книгу «Концепція агробізнесу». Р. Голдберг довго був беззмінним керівником постійно діючого міжнародного семінару по агробізнесу.

Агробізнес представляється ним сукупністю всіх операцій з виробництва продукції на фермах; зі збереження, переробки і реалізації сільськогосподарської сировини і предметів споживання, створених з неї, з метою максимізації доходу в умовах найбільш повного забезпечення попиту на дану продукцію.

В умовах ринкової моделі економіки агробізнес — це специфічна форма координації забезпечення сільського господарства необхідними ресурсами і здійснення послідовних операцій виробництва, переробки і розподілу продовольства і технічної сировини. Ціль агробізнесу — максимізація доходу через задоволення потреб.

Властива країнам з розвинутою економікою тенденція переваги у виробничій системі АПК несільськогосподарських сфер і визначає провідне значення їхніх інститутів в агробізнесі.

Для несільськогосподарських підприємств, фірм, об'єднань сучасного агробізнесу закономірне поступове посилення концентрації і централізації господарської діяльності на все більш великих фірмах (об'єктах).

Так, у даний час 2 найбільші корпорації США — «Джон Дір» і «Кейс і КО°»— контролюють 4/5 усіх постачань фірмам тракторів і комбайнів.[5]

З 12 тис. харчових компаній на частку 200 найбільших корпорацій, що складають лише 1,7% їхньої загальної чисельності, приходиться більше 3/5 усієї доданої в даній галузі США вартості.

Очікується, що на початку XXI ст. усього 50 найбільших фірм харчової промисловості будуть контролювати 3/4 усієї кінцевої продукції галузі.

Крім того, 2/3 усього роздрібного товарообігу продовольчої торгівлі країни зосереджено в великих багатопрофільних фірмах (від 10 до 50 магазинів) оптово-роздрібної торгівлі.

Основною організаційною формою агробізнесу є провідні фірми, що представляють собою великі науково-виробничі об'єднання, які нараховують кожне від 10 до 100 тис. зайнятих, реалізуючі продукцію на суму від 5 до 20 млрд. дол. і більш.

Розвиток великомасштабного виробництва обумовлює перевага в несільськогосподарських сферах акціонерної форми господарських суб'єктів. Однак в агробізнесі істотну, а іноді і зростаючу роль відіграють дрібні і середні несільськогосподарські компанії, які здатні до відносно швидкої структурної перебудови і є свого роду розвідниками і провідниками досягнень науково-технічного прогресу.

У власне сільськогосподарській сфері функціонуючі організаційні форми агробізнесу відрізняються значною специфікою, що обумовлено особливостями сільського господарства як галузі. Переважним типом таких форм є фермерські господарства: індивідуальні сімейні ферми, сімейно-групові (партнерства, сімейні корпорації і т.д.). Це відносно невеликі господарські одиниці, що дозволяють здійснювати виробництво на основі сімейного капіталу з використанням кредиту і частково найманої праці, частка якої в загальній чисельності середньорічних зайнятих у сільському господарстві складає приблизно 35%. Займаються сільськогосподарським виробництвом і великі акціонерні компанії.

Структуру організаційних форм сільськогосподарської сфери АПК (на прикладі США) можна представити у виді рисунку 1.1.

Однак навіть найбільші ферми за своїми масштабами в десятки і сотні разів менше, ніж несільськогосподарські фірми агробізнесу.[24]

Пануючою тенденцією в структурі організаційних форм агробізнесу в сільськогосподарській сфері є постійне збільшення мінімальних масштабів виробництва на одному підприємстві (фермі, фірмі), що сприяє скороченню загальної кількості ферм і підвищенню ролі великих господарств.

Однак на даному етапі сучасні країни розвинутої ринкової економіки не можуть звільнитися від дрібних і середніх фермерських господарств. Це викликано, зокрема, тим, що суспільство в них зацікавлене, тому що стурбоване, що індустріалізація сільського господарства, його монополізація приведуть до підвищення цін на продовольство, звуження його асортименту і погіршення якості. Особливу активність виявляють організації споживачів, що побоюються змісту шкідливих для здоров'я речовин у сільськогосподарських продуктах.

Так, у ЄС з 1 січня 1988 р. заборонене застосування гормонів росту у тваринництві.

Набирають сили закони, що посилюють вимоги до якості виробленого продовольства й обмежують використання хімічних речовин в аграрному виробництві.

Рисунок 1.1 Структура АПК у США

За даними опитування, 65% населення ФРН відчувають страх перед отрутою в продовольстві, у Франції 53% населення виразили готовність платити дорожче  за «чисту» яловичину.[5]

В цих умовах у ряді країн з'явилися об'єднання селян і фермерів, що ведуть так називане альтернативне землеробство. В 1972 р. була створена і понині діє Міжнародна федерація органічного землеробства, що поєднує більш 80 тис. фермерів з 30 країн.

Виробництво хімічно (екологічно) чистого продовольства відкриває нові перспективи для виживання й існування селянського сімейного господарства.

Таким чином, організаційна структура агробізнесу заснована на різних за формою власності й організації виробництва підприємствах, постійній динаміці масштабів і структури господарських одиниць відповідно до змін у рівні розвитку факторів виробництва і конкретних зусиль в окремих сферах і галузях.

2. Основні передумови розвитку і фактори розміщення агропромислового комплексу

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Разом з тим кожен фактор зокрема впливає на формування АПК у визначеному напрямку.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

2.1. Історичні

Прискореному розвитку сільськогосподарського виробництва сприяла «революція землеробства», а згодом — іще більшою мі-рою — «промислова революція». Промисловість виробляла для сільського господарства дедалі більшу кількість робочих та сило-вих машин, які постійно вдосконалювалися й урізноманітнюва-лися. Широке застосування сучасної високопродуктивної техніки, електрифікація, хімізація, використання досягнень біологічної нау-ки, запровадження науково-господарської організації значно змі-нили сільськогосподарське виробництво і систему його зв'язків. Багато трудових процесів набувають промислового характеру.[25]

Процес індустріальної перебудови сільського господарства, який називають „зеленою революцією”,