Наприкінці 1994 р. з прийняттям Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" розпочався новий етап у реформуванні аграрного сектора. В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 р., зазначено: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Перетворення на селі почали набувати більш цілеспрямованого до ринкових відносин характеру.

Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспні землі передаються державою у колективну власність їх членів. Далі кожен член колективного сільського господарства отримує сертифікат на право власності на земельну частку (пай) із зазначенням розміру її в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. Земля повинна мати цінове вираження.

У сучасних умовах формування АПК альтернативними сегментами діяльності сільськогосподарських колективних підприємств можуть бути такі, що доповнюють основне виробництво, яке склалося в них раніше: переробка сільськогосподарської продукції, матеріально-технічне постачання, реалізація продукції, виробництво будівельних матеріалів тощо. Подібна система організації основного виробництва і допоміжних виробництв, у тому числі через спеціалізацію і кооперування в системі АПК, як колективних, так і фермерських господарств, безумовно, усуває багато суперечностей, що виникають між окремими суб'єктами в аграрному секторі економіки. При цьому ринкова економіка розкриває широкі можливості для розвитку підприємництва. Однак було б неправомірним зводити його до малого та середнього бізнесу. Доцільно використовувати колективні сільськогосподарські підприємства, надавши їм можливість реформуватися в умовах демократичної ринкової економіки, при широкій господарській автономії та належних конкурентних механізмах між різними економічними укладами.

Важливе значення для підприємця мають можливість самостійно вибирати спеціалізацію (з урахуванням умов господарства), визначати перспективу й економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб'єктами ринку, вільний вибір форм організації і оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить селянина повноцінним господарем. Практика розвинутих країн (Японії, США, Франції, Німеччини) свідчить, що успіх у господарській діяльності забезпечує не форма власності, а підприємець, якого спонукає до якісної праці конкурент.[16]

Висновки

В результаті розвитку агропромислової інтеграції, об'єднання і злиття порівняно самостійних ланок виробництва і переробки сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формується агропромисловий комплекс (АПК). Він є складною виробничою системою. Структуру АПК характеризують за сферами діяльності, інтеграцією спеціалізованих ланок і територіальністю.

В АПК розрізняють три сфери діяльності:

перша - виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей, пов'язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування, виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової промисловості і т.п.);

друга - сільське господарство: рослинництво і тваринництво;

третя - переробка сільськогосподарської сировини (харчова, м’ясомолочна, легка промисловість і ін.).

Виділяють ще й четверту сферу — виробничу інфраструктуру (транспорт, зв'язок). Крім того, є ще соціальна інфраструктура, яку вважають п'ятою сферою.

За інтеграцією спеціалізованих ланок в АПК виділяють окремі комплекси. Наприклад, до м’ясомолочного комплексу із першої сфери входять машинобудування для тваринництва, комбікормові заводи і т.п., із другої – виробництво комбікормів, із третьої - м’ясомолочна промисловість.

Територіальний розподіл передбачає виділення великих, середніх і дрібних складових частин, зокрема обласні, районні (регіональні) АПК.

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Разом з тим кожен фактор зокрема впливає на формування АПК у визначеному напрямку.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

В цілому в сільському господарстві зайнято близько по-ловини економічно активного населення планети.

Сучасне сільськогосподарське виробництво неможливо уявити ізольованим, що розвивається і функціонує поза національною еко-номікою. В реальному житті воно базується на міжгалузевій виробничій кооперації, котра пов'язує сільське господарство і сполу-чені з ним галузі економіки, які, з одного боку, поставляють сіль-ському господарству засоби виробництва та всі необхідні технічні умови виробництва; з іншого — переробляють сільськогоспо-дарську сировину і доводять готові продукти харчування до спо-живача.

У більшості країн СНД сільське господарство є однією з го-ловних галузей національної економіки. В середньому по Спів-дружності на його частку припадає 12 % загального обсягу вало-вого продукту, в тому числі в Грузії — більше половини, у Мол-дові, Киргизстані, Узбекистані та Вірменії — близько третини, в Азербайджані — 27 %, Україні — близько 20 %, Білорусі та Казахстані —близько 12 % і в Росії —близько 7 %.

Ринкові реформи в аграрному секторі економіки України починають справляти позитивний вплив на динаміку сільськогосподарського виробництва України.

Урядом України проводиться цілеспрямована робота щодо удосконалення та визнання системи стандартизації і сертифікації, яка сприятиме підвищенню якості і конкурентноздатності українських продовольчих товарів, що є одним з основних чинників поступової інтеграції України в світові аграрно-економічні відносини.

Реформування аграрного сектору української економіки на сучасних ринкових засадах, створення ефективних господарських форм у сільському господарстві, тісніша інтеграція останнього з відповідними галузями промисловості дадуть змогу вирішити головне завдання - суттєво підняти продуктивність землеробства і тваринництва, а отже, закласти міцні підвалини для формування розгалуженого регіонального продовольчого комплексу європейського масштабу.

Першочергова задача нашої держави - висновок у найкоротший термін національного АПК на передові техніко-технологічні,