Сучасне сільськогосподарське виробництво неможливо уявити ізольованим, що розвивається і функціонує поза національною еко-номікою. В реальному житті воно базується на міжгалузевій виробничій кооперації, котра пов'язує сільське господарство і сполу-чені з ним галузі економіки, які, з одного боку, поставляють сіль-ському господарству засоби виробництва та всі необхідні технічні умови виробництва; з іншого — переробляють сільськогоспо-дарську сировину і доводять готові продукти харчування до спо-живача.

На основі такої взаємодії різних галузей виникає агропро-мисловий комплекс (АПК). АПК — це функціональна багатога-лузева підсистема, що виражає взаємозв'язок, взаємодію сільсько-го господарства та поєднаних з ним галузей економіки з вироб-ництва сільськогосподарської техніки, сільськогосподарської про-дукції, її зберігання, транспортування, переробки та реалізації. Формування АПК пов'язане з переходом сільського господарства до машинної стадії виробництва, яка значно поглибила і роз-ширила технологічні та функціональні зв'язки сільського госпо-дарства з іншими галузями економіки.

Практично всі галузі національної економіки тієї чи іншої країни прямо чи опосередковано беруть участь у функціонуванні АПК, структура якого, як вже було відзначено в попередньому розділі охоплює три сфери: І сфера — виробництво засобів виробництва для сільського господарства; II сфера — власне сільське господарство; III сфера —переробка, зберігання і реалізація готової продукції.

Розвиток міжгалузевої кооперації приводить до того, що у вартості продукції, яка виробляється в межах АПК, весь час зрос-тає частка першої і третьої сфер і знижується частка другої сфери. Так, у середині 90-х років співвідношення між цими сферами становило ЗО : 10 : 60. Звідси і скорочення частки сільського гос-подарства у ВВП.[5,25]

Структура агропромислового комплексу США, наприклад, має такий вигляд:

І сфера — 33,2 %, де зайнято 25,4 %.населення, що працює в агропромисловому комплексі;

II сфера — саме сільське господарство: 8,7 %, частка зайнятих 11,7 %;

III сфера — 58,1 %, частка зайнятих — 62,9 %.

Фірми першої сфери, що орієнтуються на підвищення ефективності системи агропромислового комплексу, є ініціаторами наукових розробок, базою практичного розв'язання значних між-галузевих проблем. Прискорення науково-технічного прогресу в усіх галузях економіки за умов конкуренції створює для фірм І сфери постійну необхідність упроваджувати новітні засоби ви-робництва. Фірми І сфери перетворюються на центри, що визна-чають напрями технічного прогресу, розробляють нові техноло-гічні методи виробництва, що дають змогу ефективно експлуату-вати техніку в сільському господарстві і гарантувати не тільки якість засобів виробництва, а й їхню конкурентоспроможність. Це проявляється у постійному зростанні техніки, збільшенні її оди-ничних потужностей, у зміні технології, організації автомати-зованих систем у сільському господарстві та ін.

Матеріальною основою формування сучасного АПК є, по-перше, поглиблення суспільного поділу праці; по-друге, виробничо-технічне кооперування сільського господарства з іншими галузями національної економіки, яке безперервно розширюється і поглиблюється. На сьогодні безпосередній виробник сільсько-господарської продукції (наприклад, фермер), як правило, не доводить до повного ступеня готовності до споживання свою про-дукцію.

Чим більше розвинута міжгалузева кооперація, тим менша частка сільського господарства у вартості кінцевого продукту АПК. У США, скажімо, в структурі валового національного продукту країни питома вага агробізнесу становить 15,8 %, у тому числі:

фермерство — 1,4 %, матеріальне забезпечення фермерських господарств — 5,2 %,

переробка — 2,7 %,

транспорт — 0,6 %,

оптова і роздрібна торгівля продуктами харчування — 5,9 %.

Індустріалізація сільського господарства відіграє ключову роль у якісних процесах в АПК та економіці в цілому. Вона веде до скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві; змен-шення нетоварної частки продовольства, що споживається сільсь-ким населенням; збільшення частки міського і несільськогосподарського населення; до переходу функції з приготування їжі від домашнього господарства до сфери громадського господарства на промисловій основі.

Наприклад, сьогодні 27,3 % американців мешкають у сільській місцевості, але лише 1,9 % живуть на фермах. Один фермер вироб-ляє продукцію для 129 людей (94 у США і 35 поза межами країни). При цьому США забезпечують 43 % світового виробництва соєвих бобів, 21 % бавовни, 34 % кукурудзи, 12 % пшениці.[16,25]

У країнах Західної Європи, на відміну від США, формування ПК відбувалося не тільки в межах національної економіки, а й на основі світогосподарських зв'язків. Це зумовлено тим, що країни Західної Європи не забезпечували себе повністю не тільки сільсько-господарською сировиною, а й необхідними засобами виробниц-тва. В той же час найбільші західноєвропейські харчові корпорації ведуть свою діяльність і за межами національних кордонів (при-клад — швейцарський концерн «Нестле»). В основному тут ПК функціонує в межах Європейського Союзу.

У сільськогосподарському виробництві розвинутих країн функ-ціонують різноманітні типи підприємств, що являють собою мо-дифікації фермерського господарства, які доповнюють одна одну. Різноманітність організаційних форм в аграрній сфері ЄС та ін-ших розвинутих країн підвищує ступінь стійкості сільськогос-подарського виробництва і гарантує продовольчу забезпеченість населення цих країн.

У країнах ЄС та інших розвинутих державах іде поступова еволюція окремої частини фермерських господарств у великі гру-пові ферми, акціонерні й кооперативні, але вони поширені здебільшого не в сільському господарстві, а в інших галузях АПК. Основу ж сільського господарства становлять дрібні та середні ферми, частка яких у Великій Британії і