В цілому по економіці України у 2002 р. досягнутий рі-вень забезпеченості виробничими основними фондами був ще не-достатній [2, 5-6]. Між підприємствами існують істотні відмінності щодо фондооснащеності виробництва і фондоозброєності праці. З під-вищенням цих показників до оптимального рівня зміцнюється економічний стан суб'єктів господарювання. Крім того, на ефек-тивність виробництва істотний вплив справляє і структура основних виробничих фондів, під якою розуміють процентне співвідношення окремих складових еле-ментів цих фондів у їх загальній вартості.

При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з одна-ковою активністю впливають на кінцеві результати господарю-вання. За інших однакових умов вищих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими активними основ-ними виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами тощо.

Важливо також установити раціональне співвідношення між окремими структурними елементами основних фондів і насампе-ред між тими з них, ефективність використання яких взаємозумовлена. Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і за-лежно від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства відповідно до його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності розвитку головної га-лузі, місцевих природних умов.

1.2. Вартість основного капіталу.

Основні виробничі засоби функціонують, плануються й облі-ковуються в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити сту-пінь участі різних складових елементів основних засобів у фор-муванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, обчислити фондомісткість виробництва, грошова оцін-ка цих засобів здійснюється за первісною, справедливою, пере-оціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на ство-рення даних засобів (наприклад, витрати на будівництво вироб-ничих будівель, споруд, на формування основного стада, робочої худоби тощо) [12]. До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-мон-тажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв'язку з його придбанням і де-які інші. При цьому слід пам'ятати, що витрати на сплату відсот-ків за користування кредитами у первісну вартість основного за-собу не включаються.

Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на ве-личину витрат, пов'язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання цього засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, моди-фікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому ста-ні та одержання початкове визначеної майбутньої економічної ви-годи від їх використання, включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на технічні огляди, поточні і капітальні ремонти ос-новних засобів розглядаються як елемент операційних витрат, що включається у виробничу собівартість продукції.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, заінте-ресованими та незалежними сторонами [11]. Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість при-дбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх при-дбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки [11]. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і мо-рального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

На балансі підприємства основні засоби можуть обліковувати-ся за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, по яких переоцінка не здійснювалася, — за первіс-ною. Тому на практиці і в науковому обороті часто вживають термін «балансова вартість» основних засобів (первісна або/і пе-реоцінена), за якою вони стають на балансі підприємства.

У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів:*

здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товар-них цін; *

прямий перерахунок балансової вартості окремих видів ос-новних засобів відповідно до рівня цін, який склався на ринку на цей основний засіб. Цей метод забезпечує більш точну переоцінку основних засобів, хоч і є більш трудомістким.

У вітчизняній практиці через сильний розвиток інфляції та гі-перінфляції переоцінка основних засобів здійснювалася за допо-могою першого з названих методів чотири рази: станом на 1 трав-ня 1992 р., 1 серпня 1993 р., 1 січня 1995 р. і на 1 квітня 1996 р. Необхідність такої переоцінки була більш ніж очевидною, оскіль-ки в умовах інфляції та гіперінфляції амортизація як джерело від-творення основних засобів не може виконувати покладену на неї функцію з двох причин. По-перше, сума амортизації є надто ма-лою, оскільки відрахування здійснюються від заниженої вартості основних засобів, придбаних раніше, порівняно з високою (через інфляцію) первісною вартістю аналогічних засобів у звітному пе-ріоді. По-друге, кошти на амортизацію швидко знецінюються, а тому підприємства не можуть їх нагромадити в сумі, достатній для реалізації більш-менш серйозних інвестиційних проектів.

Переоцінка основних засобів здійснювалася за усередненими індексами цін у будівництві та в промисловості, що породило не-відповідність проіндексованої вартості основних засобів їх