Для того щоб надалі уникати невідповідності первісної вартості основних засобів їх реальній ринковій вартості. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) платникам податку всіх форм власності надано право застосовувати щорічну індексацію основних засобів і нематеріальних активів.

З метою визначення фактичних витрат і прибутку підпри-ємствам згідно з П(С)БО 7 надано право здійснювати пере-оцінку окремих об'єктів основних засобів за умови, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від спра-ведливої вартості на дату балансу. Переоцінена первісна вар-тість основного засобу визначається множенням його первісної вартості до переоцінки на індекс переоцінки (Іп), що розрахо-вується з виразу:

Іп = СпВ : 3В,

де СпВ — справедлива вартість основного засобу; 3В — його за-лишкова вартість. На даний коефіцієнт коригується і сума зносу основного засобу. Важливо знати, що дооцінка залишкової вар-тості основних засобів включається до складу додаткового капі-талу, а сума уцінки — до складу витрат.

При вирішенні питання про доцільність переоцінки основних засобів відповідно до П(С)БО 7 потрібно враховувати механізм впливу операційного лівериджу на прибуток підприємства. Відо-мо, що при зміні обсягу реалізації продукції у вартісному виразі наявність постійних витрат у сукупних витратах на її виробницт-во призводить до того, що операційний прибуток при цьому змі-нюється ще вищими темпами. І чим вищий коефіцієнт операцій-ного лівериджу (нагадаємо, що він визначається діленням постій-них витрат на змінні витрати), тим більша чутливість операцій-ного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції, і навпаки. Переоцінка основних засобів у напрямі збільшення їх вартості призводить до зростання постійних витрат, а отже, за однакових інших умов і до підвищення коефіцієнта операційного лівериджу. Тому потрібно брати до уваги ту обставину, що за несприятливої кон'юнктури ринку (зменшення обсягу реалізації продукції в на-турі або зниження цін на неї, чи сукупна дія цих факторів) зрос-тання постійних витрат може вплинути на зниження операційно-го прибутку підприємства.

Залишкова вартість — це вартість основного засобу, одер-жана як результат від різниці його первісної (переоціненої) вар-тості і суми зносу — нарахованої амортизації з початку корисно-го використання основного засобу. Залишкова вартість основних засобів також відображається в балансі підприємства і включає-ться в його підсумок.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу. Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очікуваний період часу, протягом якого він використовува-тиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди.

РОЗДІЛ 2. ЗНОС ОСНОВНОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ.

2.1. Форми зносу основного капіталу

У процесі виробництва основні виробничі засоби зношуються фізично (матеріально) та економічно (морально). Розрізняють дві форми фізичного і морального зношення. Перша форма фізично-го зношення виникає в процесі використання засобів праці, коли їх робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, дефор-муються та руйнуються. Друга — пов'язана з недовикористанням засобів праці, коли під дією природних і часового факторів мета-леві вузли і механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума «старіють». Внаслідок фізичного зношення зни-жується продуктивність засобів праці і зрештою вони стають не-придатними для використання [12].

Моральне зношення першого роду має місце тоді, коли вар-тість виробництва засобів праці, а отже, і їх ціна знижуються в результаті зростання продуктивності праці в промисловості. То-му раніше придбані за вищими цінами аналогічні засоби праці ніби втрачають частину своєї вартості, а їх власники через це ви-роблятимуть дещо дорожчу продукцію, ніж ті, хто придбав цей засіб праці за нижчу ціну. Ступінь морального зношення першо-го роду кількісно можна визначити за формулою:

де Пр — переоцінена вартість засобу праці; Пв —первісна вар-тість засобу праці.

Моральне зношення другої форми виявляється в умовах, коли замість існуючих засобів праці, промисловість починає постачати нові, більш продуктивні, а тому перші використову-вати стає економічно не вигідно. Підприємства нерідко зму-шені замінювати існуючі засоби праці ще до завершення стро-ку їх корисного використання. При цьому втрачається якась частка суспільного багатства, але дані втрати з надлишком компенсуються завдяки запровадженню більш ефективних но-вих знарядь праці.

Ступінь морального зношення другої форми можна ви-значити за формулою:

де Прз, — продуктивність застарілого засобу праці; Прн — про-дуктивність сучасного (нового) засобу праці.

У результаті зношення виробничих засобів втрачається їх вар-тість і споживна вартість. Цим і зумовлюється необхідність їх відтворення.

Якщо дивитися на таку визначальну характеристику української економіки, як стан основного капіталу, то вимальовується досить таки неприємна картина. Структура основного нагромадженого капіталу (перш за все - вікова структура) сьогодні є такою, що протягом найближчих десяті років значна маса капіталу досягне критичної межі свого віку, і він буде неконкурентоздатним в значній своїй частині. А це означає, що, з одного боку, повинно бути серйозне заміщення цього капіталу, а, значить, інтенсивне капіталоутворення, а з іншого боку, - відповідні структурні зміни. Якщо зупинитися на формуванні приватної власності і подивитися, як іде процес нагромадження капіталу, то ми побачимо, що в приватній власності цей процес відбувається не за рахунок капіталізації прибутків і зростання цих прибутків, а за рахунок власне процесу приватизації. Тобто відсутній ефект дійсного економічного