Амортизація є не просто джерелом фінансування переважної частини капіталовкладень, а механізмом, що забезпечує систематичний обіг основного капіталу, його ефективне відшкодування та відновлення на вищій техніко-технологічній основі. Якщо цей механізм не спрацьовує, будь-які інвестиції відіграють роль разових підживлень і в масі своїй проїдаються. Саме така ситуація склалася сьогодні в нашій економіці [2, 3].

Діючий порядок, що регламентує нарахування та витрачання амортизаційних коштів підприємств, доводиться визнати незадовільним з ряду причин. По-перше, він є елементом податкового законодавства, має жорстко детерміновані параметри, не враховує належним чином фінансово-матеріальні можливості та потреби підприємств, не сприяє оптимізації останніх і через це не стимулює інвестування.

По-друге, цей порядок не створює передумов для зростання амортизаційних відрахувань у цілому. Лінійна норма амортизаційних відрахувань, яка в 1990 р. становила у середньому 4,3 % від повної балансової вартості основних засобів, у 2000 р. у реальному численні знизилася до 2,6 %. Абсолютна більшість підприємств не здійснює масштабних інвестицій. Затверджена законом нелінійна схема діє тут як регресивна, оскільки база нарахування амортизації і вона сама вимушено скорочуються. При застосуванні ж лінійної схеми такі підприємства підтримували б фонд відшкодування на постійному рівні.

По-третє, не стимулюється інвестиційне використання амортизаційних коштів. За даними Державної податкової адміністрації, у середньому 40 % амортизаційних ресурсів використовується не за призначенням. Це підтверджується розрахунками Міністерства економіки.

Як видно з табл. 2, у 2000 р. 45,1 % (10,1млрд. грн.) нарахованих амортизацій них сум не використано за призначенням. За пільгового використання амортизації в повному обсязі потенційні капіталовкладення могли б становити 29,7 млрд. грн., що на 51,5 % перевищує фактичну суму. Нецільове використання амортизаційних відрахувань (хоч і в меншій пропорції — 36,2 % від нараховано го обсягу, або 8,8 млрд. грн.) передбачене й прогнозом на 2001 р. З урахуванням цієї частини потенційні капіталовкладення в економіку України могли б прогнозуватися в обсязі 33,6 млрд. грн., або на 35,5 % вище від реально очікуваної суми.

Таблиця 2.

Потенційні можливості збільшення капіталовкладень за рахунок цільового використання амортизаційних відрахувань у повному обсязі у 2000 р. |

Показники | Очікуваний
результат

Обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування,  млрд. грн. | 19,6 | 24,8

Частка власних капіталів підприємств та організацій у капiталовкладеннях, % | 69,8 | 69,8

Частка амортизацiйних вiдрахувань в обсязi інвестованих власних коштів підприємств та організацій, % | 90,0 | 90,0

Обсяг амортизаційних відрахувань у складу капіталовкладень, млрд. грн. | 12,3 | 15,3

Нараховано амортизаційних відрахувань, млрд. грн. | 22,4 | 24,3

Обсяг амортизаційних відрахувань, використаних не за призначенням, млрд. грн. | 10,1 | 8,8

Частка амортизаційних відрахувань, використаних не за призначенням в обсязі нарахованих амортизаційних відрахувань, % | 45,1 | 36,2

Умовний обсяг капіталовкладень (передбачається, що нараховано амортизаційна відрахування повністю використань за призначенням):     

млрд. грн. | 29,7 | 151,5    

у % до фактичного обсягу капіталовкладень | 33,6 | 135,5

Серйозним недоліком є і те, що податкові пільги, пов'язані з нарахуванням нелінійної (прискореної) амортизації, хоча й задумані як стимул для інвестування, обертаються на безпосередні збитки для бюджету. Так, невикористана амортизація 2000 р. зумовила втрати в обсязі приблизно 3 млрд. грн. У 2001 р. ці втрати, за прогнозами, становитимуть 2,6 млрд. грн.

До протиріч у законодавчій базі веде і примусове нарахування нелінійної (прискореної) амортизації та одночасне намагання зменшити тиск цієї амортизації на витрати підприємств (знижуючий коефіцієнт 0,8). У 2001 р. знижуючий скасували, це зменшить вільну частину прибутку підприємств на 14,8 %. З урахуванням збільшення амортизаційних сум фінансові результати підприємств погіршуються лише на 2 %, і це вказує на те, що й надалі амортизація не використовуватиметься за призначенням.

Нарахування амортизації за примусово-прискореною схемою заплутує оцінки економічної діяльності підприємств, знижує достовірність бухгалтерських балансів, утруднює залучення інвесторів. Формується потворна, викривлена економіка, з якою чим далі, тим складніше буде розібратися — і не тільки на рівні підприємств [8, 10, 13]. Макроекономічні оцінки, пов'язані з визначенням обсягів споживання основного капіталу, частки цього споживання у доходній структурі ВВП, а також частки валового нагромадження у витратній структурі ВВП, тепер не мають надійної методології обліку і визначаються розрахунково. Звідси — неминуча невпевненість при посиланні на статистичні дані.

Спираючись на міжнародний досвід та реалії вітчизняної економіки, в основу концепції амортизаційної політики покладено розмежування амортизації на так звану економічну (бухгалтерську), що застосовується при розрахунку економічних показників та складанні бухгалтерських звітів, і податкову, яка застосовується при складанні податкових звітів.

Економічна амортизація як така, що більше відповідає реальним параметрам споживання основного капіталу, відноситься до витрат підприємства. Податкова амортизація, відбиваючи бажані строки списання основного капіталу, може істотно перевищувати економічну. Вона впливає тільки на зменшення оподаткованої частини прибутку підприємств, не торкаючись інших економічних показників. Оскільки скорочення оподаткованої частини прибутку є податковою пільгою, суми амортизації, що показуються у податковій декларації і перевищують розмір амортизації, нарахованої за лінійною схемою на рівні мінімальної межі встановленого нормативу, мають відповідати сумам, які інвестувалися підприємством