Метод амортизації обирається самим підприємством. Норми амортизації розраховуються централізовано для головних категорій основного капіталу (10—12 позицій), виходячи з об'єктивних економічних умов. Підприємства використовують їх не на жорстко-директивній, а на індикативній основі: конкретні нормативи можуть коливатися навколо середньовстановленого значення у діапазоні ±30 % (розширення діапазону — за згодою галузевого міністерства та органів податкової адміністрації).

Це дає підприємствам такі переваги: —

нерентабельні підприємства зможуть нараховувати амортизацію в обсязі, що забезпечить відшкодування основних фондів на мінімально необхідному рівні, а самим підприємствам — можливість виживання та подальшої стабілізації. Якщо вони не здійснюватимуть великих капіталовкладень, то й не обтяжуватимуть бюджет за рахунок невиправданих пільг; —

рентабельні підприємства, що активно інвестують, зможуть, не перевантажуючи собівартість і не підвищуючи ціну, скористатися податковою пільгою для прискореного списання авансованого капіталу та оновлення основних засобів; —

оскільки підприємства використовуватимуть найбільш виграшні для них амортизаційні схеми, загальний рівень їх фінансового благополуччя та інвестиційна активність поступово зростатимуть.

Для держави введення нової амортизаційної системи не означає негайного різкого зростання амортизаційних відрахувань. Це й непотрібно: і підприємства не витримають, і внутрішня економіка «не потягне» — її інвестиційна спроможність ще досить обмежена. Але поступово, за рахунок поліпшення економічних умов підприємств і всієї країни, амортизаційні джерела капіталоутворення зростуть.

Якщо б така система була запроваджена ще у 1995 р., то амортизаційні відрахування 2002 р. дорівнювали б приблизно 40 млрд. грн. і, за умови їх цільового використання, забезпечували б капіталовкладення в обсязі не нижче 50 млрд. грн.

Сьогодні успіх реформ визначається, власне, подальшим забезпеченням стійких і високих показників економічного розвитку.

3.3 Лізинг як перспективний спосіб відтворення та оновлення основного капіталу в Україні.

Лізинг є особливою формою відтворення основних засобів, своєрідним видом підприємницької діяльності. Основоположним, сутнісним аспектом лізингу є довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності або викупу [1].

У Законі України «Про лізинг» (грудень 1997 р.) дається таке ви-значення лізингу; лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямо-вана на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і по-лягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначе-ний строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Отже, лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо ви-бору стратегії інвестування. Лізингу притаманні всі функції бан-ківського кредиту [6]. Але він є особливою формою кредитних від-носин — товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Перше переходить до лізингоодержувача, тоді як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном.

Лізингу притаманний переважно трибічний характер відно-син, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб'єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна. Всі вони економічно заінтересовані в укладанні лізингової угоди. Так, підприємствам лізинг дає змогу одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним придбанням їх у власність, не маючи власних коштів для їх заку-півлі. Завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв'язу-вати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим розширювати можливості одержання додаткового доходу. Завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій ос-нові. Він відкриває доступ до сучасної техніки, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці і підвищення доходності. Перевагою лізингу для аграрних підприємств є також та обстави-на, що вони можуть застосовувати схему гнучких лізингових платежів, яка найбільше відповідає сезонності сільськогосподар-ського виробництва. Є й інші переваги лізингу як форми інвесту-вання і відтворення основних засобів

Розрізняють два види лізингу: фінансовий і оперативний. Фі-нансовий лізинг вітчизняним законодавством трактується як лі-зингова угода, в результаті укладання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизу-ється 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання угоди. Із завершенням строку угоди фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викупову-ється ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це лізингова угода, якою передбачає-ться, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу. Після завершення строку угоди оперативного лізингу об'єкт лі-зингу повертається лізингодавцю.

За фінансового лізингу витрати на утримання об'єкта лізингу (на його експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт, страху-вання) несе лізингоодержувач, а тому вони не включаються до лі-зингових платежів. У міжнародній практиці такий фінансовий лі-зинг називають «чистим». Якщо лізингодавець надає лізингоотримувачу певні сервісні послуги, то в цьому разі фінансовий лізинг називають «мокрим» лізингом. За оперативного лізингу всі витра-ти на утримання об'єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів, несе лізингодавець.

Важливо пам'ятати, що за фінансового лізингу об'єкт лізингу береться на баланс лізингоодержувача. Останній бере на себе ри-зик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єк-та лізингу. За оперативного лізингу вказаний ризик бере на себе лізингодавець. Лізингоодержувач за використання об'єкта лізин-гу сплачує лізингодавцю лізингові платежі, які встановлюються в розмірі, що забезпечує відшкодування його вартості й одер-жання лізингодавцем певного прибутку.

Лізингові платежі можуть включати в себе декілька складо-вих: суму амортизації об'єкта лізингу, нараховану за строк, за який вноситься лізинговий платіж; платіж як винагорода лізинго-давцю за надання ним майна в оренду