капіталу і сприяє пожвавленню виробництва. Тоді настає нова фаза в русі циклу — пожвавлення. Безробіття скорочується, росте купівельний попит, спостерігається підвищення цін, норми прибутку, зростає попит на капітал, а отже, і збільшується ставка позичкового відсотка. Пожвавлення поступове охоплює по спіралі нові виробництва. Починається фаза підйому.
Сучасні західні економісти в противагу традиційному підходові розглядають структуру економічного циклу трохи інакше, виділяючи наступні фази: підйом і бум (пік), скорочення і спад, де бум — вершина підйому виробництва, а спад— нижча крапка його падіння. Фаза економічного спаду, що знаходиться між найвищою і самою низкою крапками циклу, називається рецесією. Якщо спад надзвичайно глибокий, як у період з 1929 по 1933 р., ця фаза називається депресією.
Побудова кривих економічних циклів дозволяє спрогнозувати в довгостроковому періоді економічний розвиток, що може виражатися в зростанні показника ВВП.
4. Методи та інструменти державного стимулювання економічного зростання
Державна стратегія стимулювання економічного росту в розвитих країнах на різних етапах мала свою специфіку і брала на озброєння різні концепції, уміло сполучаючи рецепти неокласичного, кейнсіанського і неокейнсіанського напрямків.
Сформована в США після «великої депресії» 1929— 1933 р. система державного регулювання була орієнтована переважно на керування факторами попиту або сукупним попитом головним чином грошово-кредитними інструментами. Так, стимулювання розширення капіталовкладень відбувалося на основі низьких процентних ставок, обмеження — шляхом їхнього підвищення.
У 80-х рр. у США була проголошена нова економічна політика, суть якої полягала в переході від економіки стимулювання сукупного попиту до економіки пропозиції на основі стимулювання інвестицій у машини й устаткування, перспективні технології.
Прихильники економіки пропозиції зробили упор на фактори, що підвищують виробничий потенціал економічної системи. Намітилося три напрямки впливу держави на економічний ріст:*
стимулювання НТП і розвиток наукових досліджень;*
збільшення витрат на утворення, підготовку і перепідготовку кваліфікованих кадрів у державному масштабі; *
глибока перебудова податкової системи.
Головною метою цієї політики стали високі темпи зростання виробництва, рішення соціальних проблем: зайнятості, безробіття, бідності, підвищення рівня доходів.
У 90-і рр. спостерігається значне збільшення державних витрат на соціальне забезпечення, охорону здоров'я, утворення, що в чималому ступені зв'язано зі зростаючою роллю «людського капіталу», творчою, новаторською діяльністю людини як найважливішого фактора економічного росту і нагромадження національного багатства. Це характерно не тільки для розвитих, але і для країн, що розвиваються.
Інший напрямок державної політики, що стимулює економічний ріст, — підтримка конкурентноздатності й оптимальної структури виробництва шляхом законодавчого регулювання податкових і інших преференцій, прямого або непрямого субсидування окремих галузей і регіонів з державного бюджету. Особливо це стосується транспортної і комунікаційної інфраструктури. Велике значення як і раніше надається державній підтримці фундаментальних і прикладних досліджень, конструкторських розробок.
Список літератури
Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.
Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.: ИНФРА-М, 2003.
Козырев В.М. Основы современной экономики. – М.: Издательство «Финансы и статистика», 1998.
Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. – Ростов-на-Дону: Издательство «Феникс», 1996.
Тарасевич Л.С., Гальперин В.М., Гребенников П.И., Леусский А.И. Макроэкономика. Учебник / Под ред. Тарасевича Л.С. – СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 1999.
