До некерованих ресурсів відносять кошти до запитання — залишки на по-точних, розрахункових, розподільчих, бюджетних рахунках юридичних осіб, залишки на кореспондентських рахунках "Лоро", на карткових рахунках і кошти на поточних і розрахункових рахункам фізичних осіб, кредиторську заборгованість банку. Кошти до запитання по кожному із цих балансових ра-хунків нестійкі, їхнє прогнозування проблематичне не лише для банку, а часто й для самого клієнта — власника рахунка.

Терміни коштів до запитання не обумовлюються, вони можуть бути затре-бувані клієнтом будь-коли у межах суми залишку на рахунку. Незбігання тер-мінів поповнення цих рахунків і відпливу коштів із них призводить до утворен-ня поточних залишків чи депозитів до запитання, що змінюються від нуля до максимуму. Через те, що вони, з одного боку, утворюються, як правило, не для збереження чи накопичення коштів, а для забезпечення розрахункових і касо-вих операцій клієнтів, а з другого боку, нестабільні можливості їхнього вико-ристання для розміщення у строкові активи проблематичні й потребують до-даткових зусиль від банків, проценти за ними виплачуються незначні (зазвичай до 2% річних) або не виплачуються взагалі. Якщо дохідність активів зворотно пропорціональна їхній ліквідності й прямо пропорціональна строковості, ціна (затратність) ресурсів також прямо пропорціональна їхній строковості й обер-нено пропорціональна можливості повернення власниками коштів.

Банківський менеджмент виробив прийоми використання частки цих коштів як керованих ресурсів.

Нестабільні за кожним окремо взятим рахунком до запитання у сукупності створюють у цілому поточні пасиви, які набувають но-вих якостей, котрі відрізняються від депозиту до запитання. Зміни кількісні приводять до змін якісних: у складі поточних пасивів виділяється також стабіль-на незнижувана частина, що використовується банками як керовані ресурси. Стабільна незнижувана складова частина поточних пасивів є, таким чином, потенційно найзначущішою складовою фінансування банками інвестиційної діяльності й може успішно використовуватися для портфельних ін-вестицій та інвестиційного кредитування — як середньо-, так і довгострокового.

Низька ціна поточних пасивів є реальною базою для зниження ціни ресур-сів у цілому. Висока ціна інвестиційних ресурсів є стримувальним бар'єром, го-ловною перепоною у розвитку інвестиційної діяльності й подальшого економіч-ного розвитку. Але, з іншого боку, депресивний стан економіки стримує створення банками "дешевих" і "довгих" ресурсів у вигляді незнижуваної час-тини поточних пасивів, оскільки величина останніх перебуває у прямій залеж-ності від кількості обслуговуваних поточних банківських рахунків (кількості клієнтів на розрахунково-касовому обслуговуванні), що, у свою чергу, визна-чається кількістю підприємницьких структур, а їхня чисельність залежить від входження економіки у фазу стійкого економічного зростання. Це замкнене ко-ло може бути розірване створенням сприятливих умов для розвитку підприєм-ництва, збільшенням кількості клієнтів банку, поточних пасивів і нарощуван-ням ресурсного потенціалу з одночасним поступовим зниженням ціни кредитно-інвестиційних банківських ресурсів у міру нарощування їхньої маси.

Забезпечення реального платоспроможного попиту на продукцію вітчизня-них виробників і збільшення кількості підприємців дрібного й середнього бізне-су є не лише необхідними вихідними моментами економічного зростання, а й не-обхідною передумовою формування банківською системою доступних, "дешевих" і "довгих" ресурсів, потрібних для фінансування інвестиційної діяльності.

Банківський менед-жмент потребує досить точного прогнозування зміни поточних пасивів для можливості якнайповнішого використання їхньої стабільної складової як ре-сурсів для розміщення у строкові активні операції.

Процес перетворення короткострокових банківських ресурсів у ресурси більшої тривалості зветься трансформацією. Є три методи трансформації бан-ківських ресурсів.

По-перше, це метод послідовних заміщень, при якому банк спочатку залу-чає короткострокові ресурси, які становлять у сукупності необхідний обсяг. Для підтримки ресурсів на цьому рівні упродовж тривалого часу потрібне постійне, послідовне заміщення короткострокових депозитів або позик, термі-ни яких закінчуються, іншими. Цей метод формування "довгих" ресурсів за-звичай достатньо ефективний, бо ціна ресурсів прямо пропорційна термінам їхнього залучення і економія на вартості ресурсів перекриває затрати банку на періодичну їх заміну. Залучення короткострокових депозитів юридичних осіб і міжбанківських кредитів часто практикується банками на термін від кількох днів до місяця, при цьому економія на вартості ресурсів істотна.

Два інших методи трансформації дають можливість перетворення у "дов-гі" ресурси не лише короткострокових депозитів і позик, а й коштів до запи-тання, що змінюються по кожному із поточних рахунків практично щодня і непередбачувано для банку. Оскільки по кожному поточному рахунку обсяг залишку коштів на кінець дня становить випадкову величину (у межах діапа-зону розсіювання, характерного для конкретного рахунка), то по всій сукуп-ності рахунків одночасне "обнуління" практично неможливе і в результаті створюється незнижуваний залишок поточних пасивів.

Ця частина періодично змінюється залежно від зміни загального обсягу поточних пасивів і діапазону їхнього розсіювання. Поточні пасиви поділяються на дві складові частини: стабільну їх частину і змінну складову або "миготливі" пасиви.

Враховуючи, що щоденні залишки поточних пасивів на кінець кожного дня є величинами випадковими і якщо зняти із розгляду вплив сезонного чинника й загальну динаміку їхнього зростання, то схематично формування поточних пасивів може бути подане як графік, який ми бачимо на рис. 3.1.

Обсяг стабільної, постійної частини поточних пасивів визначається такою залежністю:

(3.1)

де ППсonst — постійна частина поточних пасивів;

mi— математичні сподівання (середні значення) депозитів до запитання щодо конкретних поточних рахунків;—

середньоквадратичне відхилення розподілу значень депозиту до запи-тання, яке характеризує діапазон його розсіювання як випадкової величини щодо математичного сподівання.

Формування