постійної, стабільної частини поточних пасивів відбувається внаслідок випереджувального зростання суми середніх значень залишків коштів на окремих рахунках у порівнянні зі збільшенням сумарного діапазону розсію-вання (тією мірою, якою сума величин перевищує значення кореня квадратно-го із суми квадратів). При наявності певної кількості клієнтських рахунків ста-більна частина поточних пасивів утворюється сама собою, автоматично, а при їхньому збільшенні так само автоматично зростає. Така трансформація коштів до запитання у "довгі" ресурси притаманна природі банківської діяльності, во-на цілком правомірно розглядається як прояв "банківського ефекту" внаслідок використання методу часткової стабілізації поточних пасивів. Для створення і збільшення стабільної частини поточних пасивів перед банківським менеджментом ставиться завдання нарощування клієнтської ба-зи з переважаючою увагою до клієнтів, яка має суттєві середні значення за-лишків на їхніх поточних рахунках. Якщо перший метод трансформації "ко-ротких" ресурсів у "довгі" здійснюється через послідовні заміщення, то розглянутий вище другий метод часткової стабілізації поточних пасивів є нас-лідком прояву "банківського ефекту" з накопиченням, "осіданням" частини депозитів до запитання у міру збільшення кількості поточних рахунків.
"Банківський ефект" розкриває додатковий генеруючий, виробничий бік банківської діяльності, на відміну від спекулятивної функції купівлі-продажу ресурсів. Цей ефект дає змогу банкам створювати значні обсяги стабільних, "довгих" і водночас "дешевих" ресурсів для інвестиційно-кредитної діяль-ності. Це також розкриває причину жорсткої банківської конкуренції щодо залучення клієнтів не лише на кредитування, валютне й інше обслуговування, а й на розрахунково-касове обслуговування. З цією метою досліджуваному банку доцільно піти на істотне збільшення процентних ставок за поточним рахунком, піднімаючи їх до 10% річних від середнього розміру залишку. І це (певною мірою і в пев-ні періоди) виправдано, оскільки формуються стабільні ресурси у підсумку за нижчою ціною, ніж залучаються строкові депозити. Таким чином банк вирішить питання формування значної клієнтської базу, і буде мати важливу перевагу — значні обсяги керо-ваних, стабільних поточних пасивів, тобто "довгі" й "дешеві" гроші.
"Миготлива", або змінна, частина поточних пасивів на перший погляд є саме тією частиною ресурсів банку, яка може використовуватися тільки для ре-гулювання ліквідності й пропозиції на міжбанківському ринку як позики овернайт або, у кращому разі, на термін у кілька днів. Однак і цей вид ресурсів мо-же бути частково трансформований у стабільні й "довгі" ресурси методом блокування частини "миготливих" пасивів у межах певного їхнього рівня шля-хом "заповнення" дефіцитних періодів короткостроковими міжбанківськими позичками. Верхня частина графіка на рисунку 3.1 ілюструє саме цей випадок.
Рис. 3.1. Трансформація поточних пасивів банку
Цей метод трансформації дає змогу розширювати можливості банків що-до використання коштів до запитання для строкових активних операцій, але він може бути наслідком тільки активного банківського менеджменту, який цілеспрямовано діє на використання короткострокових міжбанківських запози-чень. Цей метод трансформації, що може бути названий методом часткового блокування "миготливих" пасивів, дає також змогу генерувати "довгі" й "деше-ві" ресурси із "коротких" ресурсів і являє собою приклад будівничої банківсь-кої діяльності.
Через це бачиться за потрібним комбіноване застосування міжбанківських кредитів і залишків на поточних рахунках для створення додаткових довгострокових і дешевих ресурсів, які можуть стати основою програм довгострокового кредитування.
3.2. Вдосконалення управління кредитними операціями
Як показали дослідження, КБ “Донбіржбанк” має проблеми не тільки з формуванням а й з розміщенням ресурсів. При управлінні кредитним портфелем банку виникає завдання виміру ефектив-ності (доходності) кредитних операцій, тобто доходу, отриманого на одиницю активів, вкладених у кредити, за певний період часу. Тому коефіцієнтом, що використовується для оцінки якості кредитного портфеля, є коефіцієнт до-ходності (ДКП), що визначається за формулою
(3.2)
де ОД - сума отриманих за період, що аналізується, процентних доходів по кредитах;
СПЗ - середня позичкова заборгованість за той же період (визначається за формулою середньої хронологічної).
Суму ОД можна отримати із звіту банку (форма №2-КБ), а СПЗ визначити за даними балансів банку (виділивши заборгованість за позичковими рахунками).
Суть способу оцінки якості кредитного портфеля така: будується графік із координатами ДКП і Р на розрахункові дати (рис. 3.2). На графіку виділяється ділянка необхідного значення ДКПТ і РТ, що задовольняє пред'явлені до кре-дитного портфеля банку вимоги. Наприклад, ризик не має перевищувати 20%, тобто коефіцієнт ризику може змінюватися в межах 0,8 < Р < 0,98. Потрібна доходність кредитного портфеля може задаватися за різноманітними умовами. Наприклад, доходність кредитного портфеля не повинна бути нижче середньої ставки залучених за розрахунковий період ресурсів (нижня межа). Припустимо, середня ставка залучених ресурсів за цей період дорівнює 10% річних. Тоді доходність кредитного портфелю можна встановити на рівні 15-20%. Ділянка, яка задовольняє дані вимоги, виділяється на графіку штрихуванням. Вимоги можуть змінюватися залежно від зовнішніх економічних умов і мети банку.
Рис. 3.2. Графік співвідношення доходу і ризику
Кожен кредит, який планується виділити має бути умовно включений в портфель банку і після цього необхідно провести розрахунки показника ризику портфелю кредитів Р (див. 2.14) та ДКП. Якщо з новим кредитом портфель здійснює рух вгору і вправо, значить такий кредит покращує якість портфелю і може бути прийнятний для банку. Якщо ж новий кредит “переміщає” портфель вліво і вниз – така кредитна операція погіршить якість кредитного портфелю і має бути визнана недоцільною.
Окрім того даний спосіб дозволяє проводити постійний моніторинг якості кредитного портфелю.
3.3. Застосування управління гепом при формуванні і розміщенні ресурсів
Однією з головних вад управління розміщенням ресурсів досліджуваного банку – є недостатня керованість ризиками при кредитуванні. Ризик і бізнес - це два нероздільних поняття, уникнути кредитного ризику не можна, його можна тільки мінімізувати. Тільки завдяки