Основною формою рефінансування комерційних банків є лом-бардне кредитування та операції «репо». Їх частка в загальних кредитах НБУ комерційним банкам становить більш як 76 %, у тому числі на операції «репо» припадає понад 54 %, а на ломбард-не кредитування — понад 21 %. На інші механізми рефінансу-вання (кредити під заставу КОВДП та стабілізаційні) припадає близько 24 %.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

У зв'язку з фінансовою кризою, що мала місце в Україні у ве-ресні 1998 р., уряд змушений був здійснити конверсію ОВДП, тоб-то перенести строки погашення своїх зобов'язань за раніше випу-щеними ОВДП на пізніший термін. У зв'язку з цим були випуще-ні конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП).

Комерційні банки, які беруть участь у процесі конверсії ОВДП в КОВДП, можуть звертатися до НБУ для підкріплення своєї поточної ліквідності за рефінансуванням під забезпечення КОВДП. Це рефінансування здійснюється в розмірах до 50 % обсягу за-мінених ОВДП. Строк кредитування — до 60 днів, відсоткова став-ка — на рівні прибутковості КОВДП.

Операції «репо» — це операції з цінними паперами, які скла-даються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина гене-ральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними бан-ками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій «репо» здійснюється через «пряме «репо» — купівлю у комер-ційного банку державних цінних паперів та «зворотне «репо» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує по-треба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого «репо» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комер-ційним банкам через механізм «зворотного «репо» державні цінні папери (які є в його портфелі) на певний період за умови викупу їх у комерційного банку на встановлений термін.

Національний банк може здійснювати операції «репо» купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домов-леність із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях «репо» (у разі проведення тендера). Національний банк через свої регіональні управління не пізніше як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера з зазначенням терміну операцій «репо» та умов його проведення.

Таким чином, ресурсна база комерційного банку являє собою сукупність коштів, залучених з різних джерел і якими банк розпоряджається в процесі своєї діяльності. Переважну частину ресурсної бази складають кошти із зовнішніх джерел, однак при цьому власні кошти банку також мають велике значення, виконуючи цілий ряд важливих функцій в діяльності банку.

1.2. Сучасні підходи до управління формуванням та використанням ресурсної бази комерційного банку

Управління формуванням та використанням ресурсної бази комерційного банку включає управління власним капіталом, управління ресурсами, які банк отримує із зовнішніх джерел та управління активами на покриття яких спрямовується ресурсна база банку.

Управління власним капіталом банку передбачає такі етапи.

1. Формування статутного фонду банку;

2. Розподіл прибутку і формування фондів банку;

3. Підтримання власного капіталу на рівні, достатньому для

здійснення місії банку.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про банки і банківську ді-яльність» комерційні банки можуть бути створені або у вигляді акціонерних товариств, або у вигляді товариств з обмеженою відпо-відальністю. Порядок організації і функціонування відповідних форм господарських товариств визначений у Законі України «Про господарські товариства». За формою власності банки на тери-торії України можуть бути зі 100 % українським капіталом, за участю іноземного капіталу або 100 % іноземним капіталом. Від-криття філій іноземних банків НБУ дотепер не дозволяв.

Визначення форми організації банку має вирішальне значення для наступного формування статутного фонду. Кожна форма господарського товариства має свої переваги та недоліки з погля-ду стратегії розвитку банку і визначається залежно від цілей і завдань, які ставлять перед собою засновники.

Більшість банків в Україні — це відкриті акціонерні товари-ства. Основні переваги відкритого акціонерного товариства такі.

1. Досить гнучка процедура збільшення, у разі потреби, статут-ного фонду.

2. Можливість одержання банком або акціонерами додатко-вого емісійного доходу у випадку зростання курсової ціни акцій.

3. Можливість використання акціонерами акцій як інструмента застави для мобілізації додаткових обігових коштів.

4. Можливість вільної купівлі-продажу акцій на вторинному ринку без необхідності перереєстрації товариства.

5. Котирування акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє підвищенню іміджу банку і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати клієнтську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.

Водночас при збільшенні статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старих акціонерів можуть виникнути й негативні моменти:*

зменшення своєї частки в статутному фонді банку і, відпо-відно, ступеня контролю над акціонерним товариством;*

перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакета акцій.

Банки у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю за-раз в Україні організовуються рідко. Після здобуття Україною незалежності більшість банків створювалося у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю, але в 1998 р. у такій