банк залишається цілком підконтрольним засновникам; *

банк використовується виключно як елемент інфраструктури (здійснює обслуговування засновників);

* банк забезпечує виключно інтереси засновників і не є суб'єктом накопичення капіталу та проведення власної політики.

Із товариства з обмеженою відповідальністю, у разі потреби, банк може бути реорганізований у відкрите акціонерне товариство шляхом проведення відкритої підписки на свої акції. Більшість українських банків, що починали як товариства з обмеженою відповідальністю, так і вчинили у зв'язку з постійною необхід-ністю нарощування статутних фондів.

Важливим моментом у процесі управління власним капіталом є ство-рення спеціальних фонди, які вводять у власний капітал банку розрахунковим шляхом. Загальним для цих фондів є також те, що вони створюються з прибутку. Розподіл прибутку може здійснюватися щомісяця, щокварталу або щорічно. Відповідно, терміни розподілу прибутку і сплати податків впливають на розмір власного капіталу банку.

Найважливішим із фондів, які створюються банками, є резерв-ний фонд. Цей фонд створюється для покриття можливих збитків у процесі діяльності банку і використовується для забезпечення зобов'язань банку. Звичайно порядок формування резервного фонду визначається центральним (національним) банком. В Украї-ні резервний фонд кожного банку повинен складати не менше 25 % статутного фонду. При цьому на формування резервного фонду має спрямовуватися щомісяця не менше 5 % чистого прибутку до до-сягнення мінімального розміру. У випадку витрачання резервно-го фонду відрахування з прибутку на його формування відновлю-ються до моменту досягнення заданого розміру. Кошти резервно-го фонду можуть бути також використані на виплату дивідендів за привілейованими акціями, якщо (за підсумками року) прибут-ку, що залишається в розпорядженні банку, не вистачає.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов'я-заннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з наймен-шими витратами для фінансування тих активних операцій, які має здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менедж-мент має враховувати два основні параметри управління — вар-тість залучених коштів та їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп — цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні і грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищен-ня пропонованої банком ставки дозволяє залучати додаткові ре-сурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений декількома прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозиті ставки.

Нецінові методи управління залученими коштами банку базу-ються на використанні різноманітних прийомів заохочення клі-єнтів, які прямо не пов'язанні зі зміною депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама, поліпшений рівень обслуго-вування, розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управ-ління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У бо-ротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведен-ня лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з ра-хунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля бан-ку, розташування банкоматів у громадських місцях. Проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, над-силання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керів-ництва банку тощо.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових до-слідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, ви-вченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді й значних) витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов'язані з підвищенням депозит-ної ставки та витрати, які супроводжуватимуть впровадження не-цінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовува-тись паралельно.

У практиці роботи українських банків перевага надається ціно-вим методам управління, оскільки депозитні ставки не підляга-ють регулюванню і встановлюються менеджментом банку само-стійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні став-ки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку. Нецінові методи управління ще не досить популярні у вітчизняній банківській практиці, але загострення конкурентної боротьби та зниження загального рівня прибутковості спонукає банки до по-шуку нових прийомів заохочення клієнтів.

Ціноутворення за депозитними зобов'язаннями банку базується на аналізі спів-відношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів та витратами банку, пов'язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо опе-раційні витрати банку за рахунком значні, наприклад для розра-хункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою, або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Іноді банк покриття витрат а обслуговування депозиту перекладає на клієнта, стягуючи фіксо-вану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведен-ня кожної операції за рахунком, і одночасно виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як по-пит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткуван-ня доходів тощо. Але в основу формування депозитних ставок покладено визначення базової