За економічним змістом відсоткова ставка — це вартість (ціна) грошей протягом певного часу, яка відображає альтернативні ва-ріанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенса-цією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх вико-ристання протягом певного періоду часу.

Банки, які не мають на ринку репу-тації надійних та стабільних установ, змушені з метою залучен-ня клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги мож-ливого розміщення ресурсів та їх прибутковість. Значне підви-щення депозитної ставки за відсутності високоприбуткових на-прямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від'ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх ак-тивних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Опе-рацію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джере-ла запозичення — недепозитними зобов'язаннями банку. Особ-ливістю запозичених коштів є те, що у процесі їх формування ви-ступає банк, тоді як при створенні депозитної бази ініціатива на-лежить клієнтам.

Управління недепозитними джерелами коштів полягає у виборі конкретного джерела, при цьому враховується вплив таких чинників:*

відносна вартість конкретного джерела;*

граничні строки погашення;*

рівень надійності джерела;*

правила та обмеження щодо використання;*

доступність;*

кредитні можливості банку позичальника — розмір капіта-лу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів тощо.

Процес управління запозиченими коштами має певні особли-вості, виходячи з яких менеджери формують стратегію управління ресурсами.

1. Гнучкість управління — у будь-який момент часу можна чітко визначити, скільки і на який період необхідно банку запо-зичити коштів. Потреба в недепозитних джерелах розраховуєть-ся як різниця між вихідними та вхідними грошовими потоками банку, урахуванням як реальних, так і очікуваних значень.

2. Висока чутливість до змін ринкової ставки — позики зде-більшого надаються під плаваючу ставку або на короткі періоди часу.

3. Короткостроковий характер операцій запозичення — найпопулярнішими є одноденні позики та позики зі строками пога-шення до двох тижнів.

4. Неможливість застосування нецінових методів управління, оскільки ставку за позикою встановлює кредитор.

Пасивні операції виступають ключовим елементом управління банківською діяльністю, оскільки без якісного формування ре-сурсної бази банку неможливо забезпечити потрібну ефективність проведення активних операцій. При цьому необхідно розуміти, що пасивні операції банків, як і активні, безпосередньо вплива-ють на рівень дохідності, а тому активи і зобов'язання необхідно розглядати як загальний портфель банківських ресурсів, управлін-ня яким має бути достатньою мірою скоординовано.

В цілому ж головне завдання, що стоїть перед комерційним банком при здійсненні ним пасивних операцій, може бути сфор-мульовано так: «Ресурсів в кожний конкретний момент часу повинно бути не просто в достатній кількості, а рівно стільки, скіль-ки необхідно для забезпечення активних операцій» Банківський менеджмент / О.А.Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь та ін. Ред. Кириченко О.А.К.: Знання-прес, 2002.- С.395..

Основним напрямом розміщення ресурсів банку є формування кредитного портфелю. Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банків, і здійснюється вона для фінансування споживчих, вироб-ничих та інвестиційних цілей підприємницьких фірм, фізичних осіб і державних організацій. Від того, наскільки добре банки ре-алізують свої кредитні функції, залежить економічне становище-регіонів, які вони обслуговують, оскільки банківські кредити сприяють появі нових підприємств і збільшенню числа робочих місць у цих регіонах та забезпечують їх економічну життєздат-ність.

Ліквідні активи необхідні для забезпечення розрахунково-касового обслу-говування клієнтів і виконання зобов'язань щодо видачі вкладів фізичних осіб, повернення депозитів і т. ін., проте дохідність ліквідних активів невисо-ка. До них належать готівка в касі банку, банківські метали, кошти на корес-пондентському рахунку в НБУ, платіжні документи у процесі інкасування та кошти на кореспондентських рахунках в інших банках.

Ці активи становлять групу первинних резервів, і їх доповнюють вторинні резерви, що складаються з активів, які можуть бути оперативно переведені до складу резервів першої групи, — до них належать ліквідні короткострокові цін-ні папери з кінцевим терміном погашення до семи днів. По суті, ці кошти бан-ки можуть використовувати для виконання своїх зобов'язань або негайно на першу вимогу, або дістати доступ до їхнього використання в досить короткі тер-міни. Ліквідні активи забезпечують безперебійність і гарантоване обслуговуван-ня клієнтів, але є або низькодохідними, або не приносять доходу;, хоч потребу-ють певних затрат на підтримання їхнього рівня у потрібних обсягах. При цьо-му природним є прагнення банків підтримувати ліквідні активи на мінімально необхідному рівні у відповідності з обов'язковими економічними нормативами НБУ і вимогами до формування обов'язкових резервів.

Більша частина банківських ресурсів розміщується у дохідні активи — різ-ні кредитування, вкладення у цінні папери, розміщення на депозити в інших банках і т. ін. Ліквідність цих ресурсів значно нижча, оскільки вони можуть бути затребувані тільки після встановлених термінів, бо дають змогу одержува-ти досить високі доходи і забезпечувати рентабельну роботу банків.

Терміни дохідних активів можуть бути різними. У практиці вітчизняного кредитування позики на термін до 1 року вважаються короткостроковими, від 1 року до 3 років — середньостроковими і понад 3 роки — довгостроковими. Придбання цінних паперів на строк понад 1 рік вважається інвестиційним. Планом рахунків комерційних банків межею, яка розділяє короткострокові й довгострокові активи усіх видів, є 1 рік. Іноді кредити суб'єктам господар-ської діяльності даються на терміни в кілька днів, але це окремі випадки строкових активів.

Зазвичай ставки за строковими активами перебувають у прямій залежнос-ті від термінів розміщення, і банки зацікавлені у збільшенні портфеля стабіль-них строкових активів, що дають змогу планувати одержання