державних інвестицій або про зацікавленість якого-небудь колективу в тих чи інших капіталовкладеннях, виникає необхідність прибігати до поняття витрат у розширеному їхньому розумінні, а для більш складної оцінки – до поняття колективних витрат. Колективні витрати дозволяють повніше використовувати поняття витрат в оцінці державних інвестицій і успішно стримувати ті елементи, що у виборі варіантів можуть бути зв'язані з довільною концепцією державної політики.
Зміст поняття «витрати» залежить від застосовуваного варіанта тлумачення цього терміна і зв'язаний з неоднаковою інтерпретацією ознак, що визначають загальне поняття витрат. В економічній літературі виділяють наступні ознаки поняття «витрати» [10].
Споживання виробничих факторів.
Зв'язок спожитих виробничих факторів з виробництвом продукції.
Оцінка споживання виробничих факторів.
Наприклад, німецькі вчені Рібель, Шмаленбах, Кох, Шнайдер і інші виділяють наступні основні поняття витрат:
витрати, орієнтовані на прийняття рішень – це витрати, що виникають як некомпенсуємі витрати (платежі) за рахунок прийняття рішень про деякий об'єкт [24];
вартісні витрати – вартість матеріальних цінностей, безпосередньо спожитих для випуску даної продукції;
платіжні витрати – некомпенсуємі витрати на виготовлення і збут одиниці продукції, зроблені у визначеному періоді;
реально-господарські витрати – споживання матеріальних цінностей у ході виробничого процесу за визначений період, оцінене в грошовому виразі.
Витрати являють собою оцінене в грошовому вираженні споживання виробничих факторів з метою одержання повної і достовірної інформації, що забезпечує прийняття і реалізацію управлінських рішень.
У різні поняття витрат виробництва входять індивідуальні витрати функціонуючого підприємства, що, на думку більшості авторів, приймають форму собівартості [21].
Собівартість є багатогранною економічною категорією. Її сутність і зміст розкриваються низкою взаємозалежних і взаємообумовлених методологічних положень.
1. Собівартість є загальною економічною категорією, що властива розвитим товарно-грошовим відносинам. Собівартість виступає, насамперед, як категорія підприємства. Індивідуальні витрати виробництва функціонуючого підприємця чи собівартість (c+v+ частина m), характеризує процес простого відтворення в масштабі підприємства.
Відповідно до К. Маркса, економічна сутність категорії собівартості полягає в тому, що вона виражає в грошовій формі величину усіх витрат підприємця (підприємства), відшкодування яких у даних суспільних умовах необхідно йому для здійснення процесу простого відтворення даного товару.
Індивідуальні витрати виробництва функціонуючого підприємця, чи собівартість (c+v+ частина m), являють собою не тільки поверхневу, але і модифіковану форму витрат виробництва.
Модифікований, перетворений характер собівартість здобуває тому, що вона уже відходить від своєї вихідної основи (c + v ), виведеної стосовно до класової структури суспільства, і не збігається з нею.
По-перше, собівартість містить у собі визначені частини додаткової вартості: відсоток, земельну ренту у формі орендної плати, страхові платежі, деякі податки, чисті витрати обертання й інше.
По-друге, виплачувана конкретним підприємцем заробітна плата працівникам, як правило, не збігається з величиною необхідного продукту (v), оскільки визначається суспільно необхідними витратами на відтворення робочої сили, а окремий підприємець прагне максимально знизити заробітну плату в порівнянні з цим рівнем.
І нарешті, фактичні грошові витрати на витрачені засоби виробництва (с) з ряду причин (і насамперед за рахунок відхилення цін від вартості) можуть далеко відходити в ту чи іншу сторону від своєї вартісної основи.
Тому, на противагу категорії капіталістичних витрат виробництва (с + v), витрати підприємця (с + v + частина m), чи собівартість, як економічна категорія виявляються безпосередньо не зв'язаними з розподілом продукту на необхідний і прибавочний. Вони містять у собі усі витрати функціонуючого підприємства, відшкодування яких необхідно для здійснення процесу простого відтворення, незалежно від їхньої економічної природи.
2. Собівартість являє собою витрати підприємства, виражені в грошовій формі. Існує багато натуральних показників, що мають важливе значення для оцінки господарської діяльності підприємства. Але поряд з ними в умовах госпрозрахункових відносин об'єктивно необхідний зведений узагальнюючий показник, що підсумовував би різнорідні матеріальні і грошові витрати в процесі виробництва і реалізації продукції. Таким синтезуючим і єдиним показником в умовах товарно-грошових відносин є собівартість продукції.
3. Собівартість виражає фактичні витрати конкретного функціонуючого підприємства, а не суспільства в цілому. Собівартість продукції немислима без діяльності (функціонування) конкретного підприємства, і господарський розрахунок вимагає обліку саме індивідуальної собівартості. Собівартість одиниці продукції в залежності від багатьох факторів (у тому числі від рівня цін на матеріально-технічні засоби, продуктивності праці і т.д.) варіює в дуже великих межах (іноді в десятки разів). Госпрозрахункове підприємство може враховувати тільки свої фактично сформовані витрати, а не суспільства в цілому. Проте в такій своїй формі собівартість виступає як об'єктивна економічна (а не рахункова, «бухгалтерська») категорія, тому що відшкодування цих фактичних витрат в умовах господарського життя необхідно підприємству для здійснення процесу простого відтворення.
4. Собівартість по своїй економічній природі є категорією простого відтворення, тобто відшкодування витрат за рахунок собівартості забезпечує підприємству процес відтворення в колишньому масштабі. Такий методологічний підхід до собівартості в радянський період був пануючим [6].
Просте відтворення є абстракцією і завжди складає умову нагромадження. Тому можна зробити висновок, що собівартість є категорією простого відтворення, розглянутого як складову частину і реальний фактор розширеного відтворення. Перш ніж здійснювати розширене відтворення, будь-яке підприємство спочатку повинне відшкодувати собівартість продукції, тобто забезпечити відтворення в колишньому масштабі, і лише тільки після цього воно може здійснювати розширене відтворення за рахунок прибутку.
При цьому собівартість як категорія простого відтворення характеризує рух коштів підприємства в одному кругообігу, у межах даного виробничого циклу (у попередніх же й у наступних циклах обсяг виробництва може змінюватися, але в кожнім з них собівартість виступає як категорія простого відтворення).
Оскільки просте відтворення можна розглядати в масштабах підприємства чи суспільства, визнання собівартості як категорії простого відтворення саме по собі не
