завжди буде означати правильне розуміння економічної природи даної категорії. Останнє може бути досягнуто тільки в органічній єдності з загальноприйнятим трактуванням категорії собівартості, що характеризує цей процес у рамках конкретного функціонуючого підприємства.
5. Собівартість як економічна категорія безпосередньо не зв'язана з розподілом знову створеної вартості на необхідний (v) і прибавочний (m) продукт. Вона містить у собі витрати підприємства, зв'язані з забезпеченням процесу простого відтворення, незалежно від їхньої економічної природи. Не можна зводити зміст собівартості тільки до вартості витрачених засобів виробництва (с) і оплаті праці (частина v); дані елементи складають лише основу собівартості, крім них до неї входять елементи прибавочного продукту (m).
6. Собівартість не є безпосередньо складовою частиною суспільних витрат виробництва чи вартості; вона являє собою перетворену, поверхневу форму прояву індивідуальної вартості. Звичайно у вітчизняній економічній літературі собівартість трактують як частину вартості чи суспільних витрат виробництва [21]. У дійсності собівартість, будучи поверхневою, похідною від вартості категорією, не виступає як безпосередньо складова частина суспільних витрат виробництва чи вартості продукції. Вартість і собівартість – категорії різного порядку.
Індивідуальні витрати конкретного підприємства звичайно вище чи нижче суспільно необхідних. Рух суспільної вартості може не збігатися з рухом собівартості, більш того, їх динаміка може бути різноспрямованою.
Собівартість складається з різних перетворених (модифікованих) вартісних форм. Суспільна вартість одиниці даного продукту по країні буде єдина, а індивідуальна вартість і собівартість будуть різні на різних підприємствах. Тому собівартість являє собою перетворену, поверхневу форму прояву частини індивідуальної (а не суспільної) вартості.
Зв'язок між індивідуальною собівартістю і суспільною вартістю непрямий.
7. Собівартість безпосередньо не виражає витрат праці. Продуктивність праці і собівартість продукції – це різні економічні категорії. Збільшення оплати праці чи цін на засоби виробництва ще не означає росту витрат праці і відповідно вартості продукції. Витрати праці можуть знижуватися, а собівартість продукції (за рахунок відзначених факторів) може підвищуватися.
8. Зміст собівартості як економічної категорії не зводиться тільки до виробничих витрат, оскільки до неї входять ще витрати на реалізацію продукції і різні непродуктивні витрати. Останні дві групи витрат – правомірні складові частини собівартості, тому що в сучасних умовах господарювання відшкодування їх (нарівні з виробничими витратами) необхідно підприємству для здійснення відтворення в колишньому масштабі.
При підході до собівартості як категорії простого відтворення витрати підприємства по своїй економічній природі підрозділяються на наступні групи:
безпосередні виробничі витрати;
витрати на реалізацію продукції (комерційні витрати);
позавиробничі витрати (операційні і позареалізаційні витрати).
9. Зміст собівартості продукції не можна зводити, як це звичайно робиться, тільки до витрат на одиницю продукції. Тому що вартість визначається працею, те не тільки одиниця товару, але і вся маса товарів мають вартість (а, отже, і собівартість як перетворену частину вартості). Тому розрізняють вартість:
реалізації товарів, продукції, робіт, послуг;
визначеного виду продукції;
одиниці продукції. Вона є показником рівня собівартості.
Виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що собівартість продукції – це виражені в грошовій формі фактичні витрати по звичайних видах діяльності, визнані як у звітному році, так і в попередні звітні періоди, і перехідні витрати, що мають відношення до одержання доходів у наступні звітні періоди, з урахуванням корегувань, що залежать від особливостей виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і їхнього продажу.
Поняття «собівартість» вужче, ніж поняття «витрати», тому що в її структуру входять не усі витрати, а тільки їхня частина. У собівартість не включаються операційні, позареалізаційні і надзвичайні витрати.
Відповідно до міжнародних стандартів, під витратами організації розуміється зменшення економічних вигод у результаті вибуття активів і (чи) виникнення зобов'язань, що приводить до зменшення капіталу цієї організації за винятком зменшення внесків за рішенням учасників (власників майна) [7].
У залежності від характеру, умов здійснення і напрямків діяльності організації розрізняють наступні види витрат:
Витрати по звичайних видах діяльності:
витрати, зв'язані з виготовленням і продажем продукції, придбанням і продажем товарів;
відшкодування вартості основних звсобів, нематеріальних активів і інших амортизуємих активів, здійснюваних у виді амортизаційних відрахувань.
Операційні витрати, зв'язані:
з наданням за плату в тимчасове користування активів організації;
прав, що виникають з патентів на винахід, промислові зразки й інші види інтелектуальної власності;
з участю в статутних капіталах інших організацій;
з продажем, вибуттям і іншим списанням основних засобів і інших активів, відмінних від товарів, продукції;
відсотки, що сплачуються організацією за надання їй у користування коштів;
витрати, зв'язані з оплатою послуг, що надаються кредитними організаціями;
інші операційні витрати.
Позареалізаційні витрати:
штрафи, пені, неустойки за порушення умов договорів;
відшкодування заподіяних організацією збитків;
збитки минулих років, визнані в звітному році;
суми дебіторської заборгованості, по якій минув термін позову, інших боргів, нереальних для стягнення;
курсові різниці;
сума уцінки активів;
інші позареалізаційні витрати.
Витрати, відмінні від витрат по звичайних видах діяльності, вважаються іншими витратами, у їхній склад включаються і надзвичайні витрати.
Витрати можливі тільки тоді, коли одночасно, до цього чи після цього має місце дохід.
Усі проаналізовані вище економічні поняття, незважаючи на їхню самостійність, тісно зв'язані між собою (рис.1).
____витрати____
І = C + V + m
фонд споживання
фонд
нагромадження
___________________
Витрати
Рис.1. Модель співвідношення «витрати» і «собівартість»
Розмежування в такий спосіб понять «витрати» і «собівартість» служить повноті обліку витрат, найкращому використанню наявних ресурсів на підприємстві, більш ефективному управлінню ними.
3. Система управління витратами і її основні елементи
Управління витратами в організації припускає наявність структурно-функціональної, поведінковий підсистем і підсистеми саморозвитку, що забезпечують ефективне виконання усіх функцій управління.
Суб'єктами управління витратами виступають керівники і фахівці організації, об'єктами управління - витрати виробництва, витрати реалізації продукції, а також витрати її