складі.
4.1. Основні етапи процесу калькулювання собівартості продукції
Незалежно від того, який з методів калькуляції застосовується на підприємстві, основні його етапи однакові для всіх методів (рис.6).
1. Вибір об'єктів калькулювання визначає спрямованість усього процесу. Під об'єктами калькулювання розуміються конкретні результати чи сегменти операційної діяльності підприємства, що вимагають вартісного виміру з метою ефективного управління операційним прибутком. Такими об'єктами калькулювання можуть бути вироблені підприємством вироби (напівфабрикати, товари), здійснені роботи, зроблені послуги і т.п. Ступінь деталізації об'єктів калькулювання визначається самим підприємством.
2. Визначення повноти калькулювання собівартості продукції. У залежності від цілей здійснення розрізняють калькулювання часткової чи повної собівартості (визначення витрат на її виробництво); калькулювання маржинальної собівартості продукції (яке характеризує визначення перемінних витрат у розрізі окремих видів продукції для з'ясування суми маржинального прибутку по них) і т.п. Повна собівартість продукції відображає усі види витрат, зв'язаних з виробництвом і реалізацією.
Основні етапи процесу калькулювання
собівартості продукції
(1) Вибір об'єктів калькулювання
(2) Визначення повноти калькулювання собівартості продукції
(3) Формування системи обліку, що забезпечує калькулювання собівартості продукції
(4) Розподіл операційних витрат по виробництву і реалізації продукції на прямі і непрямі види
(5) Віднесення прямих операційних витрат на конкретні види продукції
(6) Розподіл непрямих операційних витрат по конкретних видах продукції
(7) Визначення суми виробничої чи повної собівартості продукції
Рис.6. Зміст і послідовність процесу калькулювання собівартості продукції на підприємстві
3. Формування системи обліку, що забезпечує калькулювання собівартості продукції. Управлінський облік витрат, що дозволяє здійснювати процес калькулювання собівартості продукції, будується в розрізі об'єктів калькулювання і підлеглий конкретній системі здійснення цього процесу. Незалежно від об'єкта і використовуваних методів калькулювання, управлінський облік включає системи:
облік витрат на виробництво продукції в розрізі окремих статей;
облік виходу готової продукції в натуральних одиницях виміру;
облік витрат на реалізацію (збут) готової продукції в розрізі окремих статей;
облік продажу готової продукції у вартісних і натуральних одиницях виміру;
організації документообігу, що забезпечує своєчасне і коригувальне відображення показників, що враховуються.
4. Розподіл операційних витрат по виробництву і реалізації продукції на прямі і непрямі їхні види. Прямі операційні витрати групуються в процесі калькулювання собівартості продукції. До них відносяться сировина, матеріали, паливо і т.д. Непрямі операційні витрати в процесі калькулювання собівартості продукції підрозділяються на дві основні групи - загальвиробничі і загальногосподарські.
Загальвиробничі непрямі витрати включають наступні основні їхні види:
основна і додаткова заробітна плата працівників апарата управління виробничих структурних підрозділів;
відрахування на соціальні потреби по встановлених ставках від суми заробітної плати цих працівників;
витрати на повне відновлення, ремонт, оренду і утримання основних фондів, що знаходяться в користуванні виробничих структурних підрозділів;
знос малоцінних і швидкозношувальних предметів;
інші витрати, зв'язані з діяльністю виробничих структурних підрозділів, що не можуть бути прямо віднесені на виробництво конкретних видів продукції.
Загальногосподарські непрямі операційні витрати містять у собі наступні основні їхні види:
основна і додаткова заробітна плата працівників апарата управління підприємством у цілому;
відрахування на соціальні потреби від суми заробітної плати цих працівників;
загальні витрати по організації матеріально-технічного постачання і збуту продукції;
витрати на службові відрядження в межах норм;
витрати на утримання і експлуатацію основних фондів і нематеріальних активів, використовуваних працівниками апарата управління підприємством у цілому;
витрати, зв'язані з набором персоналу;
інші витрати, що не можуть бути віднесені на виробництво конкретних видів продукції чи загальвиробничі витрати структурних підрозділів.
5. Віднесення прямих операційних витрат на конкретні види продукції являє собою процес розподілу прямих операційних витрат у розрізі конкретних об'єктів калькулювання – товарів, напівфабрикатів, проведених робіт, зроблених послуг і т.п. У процесі цього етапу загальна сума прямих операційних витрат підприємства цілком розподіляється по видах виробленої (реалізованої) їм продукції.
6. Розподіл непрямих витрат по конкретних видах продукції є найбільш складним і трудомістким в процесі калькулювання собівартості продукції, що вимагає визначеного творчого підходу. Будь-який розподіл непрямих операційних витрат носить умовний характер і не дозволяє одержати абсолютно точні і надійні результати, що відображають рівень цих витрат у собівартості конкретних видів продукції.
Розподіл непрямих операційних витрат по конкретних видах продукції зв'язаний з визначенням бази розподілу, розрахунком нормативної ставки розподілу і з вибором конкретного методу розподілу.
База розподілу непрямих витрат характеризує основний показник, що забезпечує причинно-наслідковий зв'язок з конкретним видом витрат, що розподіляються, і що лежить в основі розподілу. У залежності від виду витрат, що розподіляються, звичайно застосовуються наступні варіанти бази їхнього розподілу:
кількість виробленої (реалізованої) продукції;
сума прямих витрат на випуск (реалізацію) окремих видів продукції (без вартості матеріальних витрат);
сума матеріальних витрат (сировини, матеріалів, напівфабрикатів) на випуск окремих видів продукції;
середньоспискова чисельність працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції;
число відпрацьованих людино-годин працівниками, зайнятими у виробництві відповідних видів продукції;
сума основної заробітної плати працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції;
кількість машино-годин використання устаткування для випусків окремих видів продукції;
розмір виробничої площі й інші.
Нормативна ставка розподілу непрямих витрат являє собою відношення загальної суми цих витрат до сукупної величини бази їхнього розподілу. Ця ставка розраховується по формулі:
НСР = ?НЗ : ?БР
де: НСР - нормативна ставка розподілу непрямих витрат, використовувана на підприємстві;
НЗ – загальна сума непрямих витрат конкретних видів (зарплата працівників апарата управління; загальні витрати на утримання і експлуатацію устаткування і т.п.), предметів розподілу;
БР – загальна величина бази розподілу в розглянутому періоді (сума прямої основної заробітної плати працівників, зайнятих у виробництві продукції; кількість машино-годин використання устаткування і т.п.).
Нормативна ставка розподілу непрямих витрат діє в процесі одного розглянутого періоду.
Метод розподілу непрямих витрат характеризує механізм і послідовність розрахунків у процесі розподілу. У сучасній практиці найбільш широке поширення одержали наступні методи розподілу непрямих