витрат:
прямого розподілу, відповідно до якого всі непрямі витрати прямо відносяться на відповідні види продукції, минаючи проміжні форми їхнього розподілу;
послідовного розподілу, відповідно до якого цей розподіл непрямих витрат йде зверху вниз, тобто починаючи з загальногосподарських і закінчуючи останнім структурним підрозділом;
перехресного (чи взаємного) розподілу, коли спочатку розподіл непрямих витрат йде між різними рівнозначними підрозділами, що роблять взаємні виробничі й інші послуги, а лише потім сукупні витрати основного структурного підрозділу розподіляються по видах продукції.
Вибір конкретних методів розподілу непрямих витрат визначається виробничою структурою підприємства і номенклатурою продукції.
Прямі операційні
витрати | Розподілені непрямі
операційні витрати
Сукупні операційні витрати по виробництву і реалізації даного виду продукції |
:: | Кількість виробленої (реалізованої) продукції даного виду | +
== | Повна собівартість одиниці виробленої (реалізованої) продукції даного виду
Рис.7. Алгоритм визначення суми повної собівартості одиниці продукції.
7.Визначення суми виробничої чи повної собівартості продукції є завершальним етапом процесу її калькулювання. Алгоритм здійснення цього процесу представлений на рис.7.
5. Планування витрат на основі бюджету
Основу управління витратами на підприємстві складає їхнє планування, що представляє собою процес визначення дій, що повинні бути виконані в майбутньому. Метою планування витрат є встановлення економічно обґрунтованої суми і складу поточних витрат підприємства в плановому періоді в розрізі видів продукції, окремих центрів відповідальності і по поточній діяльності в цілому.
Планування витрат підприємства здійснюється по наступним етапах (рис.8).
Рис.8. Зміст і послідовність процесу планування витрат на підприємстві.
Ефективним інструментом планування витрат є бюджетування. Бюджет – план у кількісному, як правило грошовому, вираженні за визначений період часу - виконує різні функції. Розробка бюджету дозволяє:
уточнювати цілі зміни витрат, тобто виступати основою постановки задач планування;
забезпечувати тимчасову і функціональну координацію заходів щодо зниження витрат;
здійснювати контроль витрат у результаті порівняння фактичних показників діяльності з запланованими;
бути засобом делегування повноважень на основі аналізу керівництва компанії виконання планових завдань дочірніми структурами.
У західних системах обліку виділяють три види бюджетування, що розрізняються тимчасовим періодом і ступенем деталізації пророблення планів. Тимчасові рамки бюджету представлені на рис.9.
Період часу | Тип бюджету
Більше одного року
Протягом одного року
Протягом одного кварталу
Протягом одного місяця
Протягом одного чи декількох днів | Довгострокові фінансові плани
Щорічні бюджети по рахунку прибутків і збитків, балансовому рахунку і руху готівки
Квартальні звіти
Бюджети готівки на місяць і фінансові зобов'язання
Бюджети “скарбниці”
Рис.9. Часові типи бюджету.
Бюджетування (budgeting) - кошторисне планування, є найбільш деталізованим рівнем планування і являє собою процес підготовки окремих бюджетів по структурних підрозділах чи функціональним сферам організації, розроблених на основі затверджених вищим керівництвом програм.
Можливо виділити наступні причини, по яких організації складають бюджети:
для планування використання ресурсів з погляду потенційних ринкових можливостей;
як регулярний і систематичний засіб прогнозування;
для контролю діяльності різних груп усередині підприємства;
як засіб мотивації персоналу підприємства для досягнення рівнів продуктивності, погоджених і встановлених для них;
як засіб зв'язку прагнень вищого керівництва й інших зацікавлених груп усередині підприємства;
для вирішення конфліктів між різними зацікавленими групами усередині підприємства.
З метою підвищення ефективності процедури складання головного бюджету назріла необхідність розробки методики планування витрат. Така методика повинна враховувати:
по-перше, можливість зміни цін на матеріально-технічні ресурси і корективи в обліковій політиці, наприклад, зміни методу оцінки запасів і відпуску їх у виробництво;
по-друге, зміна під впливом численних причин прямих перемінних витрат підприємства. Вони можуть змінюватися, наприклад, при збільшенні (зменшенні) витрат на заробітну плату основних виробничих робітників, цін на устаткування, під впливом науково-технічного прогресу;
по-третє, можливість зміни умовно-постійних витрат, які можна направити на удосконалювання системи управління підприємством і окремими його підрозділами, на зміну організаційної і виробничої структури;
по-четверте, можливість модернізації виробництва, його розвиток, розширення й удосконалювання. Усе це може бути реалізоване за допомогою технічного переозброєння, переоснащення.
Методику повинні відрізняти гнучкість, комплексність, економічність, властивість дискретності. Це дозволить встановити границі, у рамках яких може і буде знаходитися одне з можливих і припустимих планово-управлінських рішень.
Висновки
Поняття «витрати» і «собівартість» не можна трактувати як синоніми, між ними існують як якісні, так і кількісні розходження, обумовлені рівнями абстракції відображаємих економічних відносин, повнотою елементів, що відносяться до об'єкту дослідження. Спільність даних понять складається в тому, що вони відображають різні аспекти вартості товару, цінності економічних ресурсів, затрачуваних у процесі відтворення.
Поняття витрат як найбільш загальної характеристики вартості товару має різні значення, залежить від цілей дослідження і характеру розв'язуваних задач. При цьому правомірно розгляд витрат як з погляду теорії трудової вартості, так і з погляду теорії граничної корисності.
Витрати являють собою реальну чи можливу сукупність переміщень фінансових коштів, що роблять вплив на результати діяльності і структуру підприємства. Важливе значення в управлінні підприємством має виділення й аналіз бухгалтерських, економічних, альтернативних і граничних витрат. З метою удосконалювання розрахунків фінансових коштів доцільне визначення наступних значень витрат: середньозваженої вартості одиниці продукції, вихідній вартості, граничній вартості, колективних витрат.
Індивідуальні витрати функціонуючого підприємства приймають форму собівартості, що характеризує процес простого відтворення. Поняття «собівартість» вужче, ніж поняття «витрати», тому що в її структуру не включаються операційні, позареалізаційні і надзвичайні витрати.
Вищевказане розмежування розглянутих понять дозволяє на основі застосування принципу переходу від загального до частки, від абстрактного до конкретного виявити логічний взаємозв'язок найважливіших елементів вартості використовуваних у процесі виробництва ресурсів.
Втілюючи в собі управлінські зв'язки, система управління витратами є невід'ємною частиною багаторівневої вертикально-інтегрованої компанії. На основі застосування системного підходу доцільне виділення в системі управління витратами структурно-функціональної підсистеми, що включає організаційну структуру – сукупність управлінських органів, що виконують закріплені за ними функції, механізму управління – сукупності методів, за допомогою яких здійснюється
