Витрати, проведені підприємством звітного періоду, реєструються в залежності від їх видів на рахунках 90-99, після чого, в кінці звітного періоду, переносяться в дебет фінансово-результатного рахунку 79.

Крім Балансу і Звіту про фінансові результати, доходи ще відображаються в формі № 5 "Примітки до річної фінансової звітності", в розділі V, який називається "Доходи і витрати".

Розділ ІІІ. Організація економічного аналізу фінансових результатів та пропозиції щодо його удосконалення

3.1. Методологічні аспекти економічного аналізу фінансових результатів

В основі методології фінансово-економічного аналізу лежить діалектичний метод, тобто економічні явища, що вивчаються, аналізуються, розглядаються у їх зв’язку і взаємозалежності, русі й розвитку, а розвиток, як відомо, – це боротьба протилежностей, він відображає об’єктивні закони дійсності. Діалектичному розвиткові явищ у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств властиві переходи кількісних змін у якісні, які супроводжуються виникненням нових якостей, запереченням, відмиранням старого і появою нового, прогресивнішого. Застосування діалектичного підходу до вивчення цих явищ породжує такі найхарактерніші особливості методу аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств.

По-перше, це системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, який виявляється у комплексному вивченні взаємопов’язаних економічних, організаційних, технічних та інших факторів, у застосуванні системи показників для аналізу, про що йшлося у попередніх главах цього посібника.

По-друге, це широке використання логічних методів, а саме: дедукції та індукції. Дедукція – такий метод вивчення економічних явищ, коли нові знання про об’єкт здобувають шляхом переходу від загальних фактів до окремих висновків. Індукція – навпаки, такий логічний метод, за якого міркування ведеться від окремих, поодиноких фактів, положень до загальних висновків. Наочним прикладом використання дедуктивного підходу є розв’язання аналітичної задачі, суть якої зводиться до виявлення причин (факторів), що зумовили той чи інший фінансовий результат діяльності підприємства, наприклад, прибуток: спочатку визначають суму прибутку, показники його динаміки, відповідність запланованому рівневі тощо, а далі – всі фактори, які забезпечили саме такий кінцевий результат.

Інша аналітична задача – визначення резерву зростання того чи іншого економічного показника, хоча б того самого прибутку: вона потребує вивчення окремих шляхів досягнення вищого результату за рахунок, наприклад, кращого використання засобів праці, предметів праці, скорочення простоїв, удосконалення технології, маркетингових програм тощо. Вона потребує індуктивного підходу, який забезпечує визначення загального резерву зростання (у нашому випадку – прибутку) за рахунок різноманітних факторів, які його формують.

По-третє, вивчення причин, які викликають зміни тих чи інших явищ економічного життя, оскільки всі явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю. Мистецтво аналітика полягає в умінні відшукати найсуттєвіші причини, які найбільшою мірою вплинули на той чи інший результат.

По-четверте, аналіз передбачає не тільки виявлення напрямків впливу різних причин (факторів) на той чи інший економічний показник, а й надання кожному з цих напрямків конкретної цифрової визначеності і, по можливості, представлення характеру цього впливу у формалізованому вигляді, тобто математично, через певні функції, моделі.

І, нарешті, по-п’яте, матеріали фінансово-економічного аналізу мають містити інформацію, яка була б здатна служити базою для прийняття управлінських рішень, спрямованих на розробку проектних варіантів розвитку підприємства, на підвищення ефективності діяльності за рахунок мобілізації резервів, виявлених аналізом.

Реалізація наукового методу фінансово-економічного аналізу, його методологія найтіснішим чином пов’язана із сукупністю технічних прийомів, які дають змогу на практиці вивчати економічні явища, що аналізуються; за допомогою цих прийомів забезпечується ефективність самого методу аналізу. Йдеться про методику аналізу. Вона, зокрема, передбачає застосування традиційних прийомів і показників статистичного вивчення економічних явищ. Крім того, методика фінансово-економічного аналізу містить у собі низку прийомів і методів, за допомогою яких досягається вирішення основних завдань аналізу – виявлення факторів, які впливають на економічні явища як об’єкти аналізу, розрахунки ефективності мобілізації резервів, пошук оптимальних управлінських рішень.

Серед традиційних статистичних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється аналітична обробка (головним чином первісна), найпоширеніші такі:–

використання абсолютних і відносних величин;–

використання середніх величин;–

порівняння;–

побудова рядів динаміки;–

групування;–

балансовий метод;–

індексний метод.

Абсолютні величини економічних явищ і процесів – це конкретні числові вирази цих явищ і процесів (обсяг виробництва, сума доходів, витрат, прибутку тощо). Без використання даних про ці величини аналіз найчастіше не може бути повноцінним, проте, на противагу статистиці, де абсолютні величини є основними вимірниками, в аналізі вони служать головним чином для розрахунку відносних і середніх величин.

Відносні величини – це величини, які встановлюються шляхом порівняння з будь-якими іншими (процент, питома вага, індекс, темп зростання, прибуток на одну гривню вкладеного капіталу тощо). Тільки відносні величини дають точне і наочне уявлення про розвиток того чи іншого економічного явища. Наприклад, цілком зрозуміло, що вираз: «Підприємство № 1 у 2000 р. одержало 2,5 млн.грн прибутку, а підприємство № 2 – 0,6 млн.грн прибутку» має незрівнянно менше аналітичне значення, ніж вираз: «Підприємство № 1 за 2000 р. одержало прибуток у розмірі 0,17 грн на одну гривню вкладеного власного капіталу, а підприємство № 2 – 0,53 грн на одну гривню вкладеного власного капіталу». Те саме можна сказати про вирази: «У 2000 р. підприємство виробило продукції на суму 3400 тис.грн» і «Випуск продукції підприємства у 2000 р. становив 82,4 % до обсягу продукції за 1999 р.» і т. ін.

Середні величини – це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних сукупностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей, вивчати явища за різними сукупностями, вивчати