податку на прибуток підприємств усіх форм власності та підпорядкування (крім комунальної) у розмірі 30 % від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;

податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування у розмірі 30 % від ставки, передбаченої законодавством України;

плати за землю, що дорівнює 30 % від ставки, передбаченої законодавством України;

надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;

орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

внесків до Пенсійного фонду України;

внесків до Фонду Чорнобиля;

внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України;

надходжень від внутрішніх позик;

перевищення доходів над видатками Національного банку України;

повернутих державі позик, процентів за наданими державою позиками і кредитами;

дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних підприємницьких структурах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

плати за спеціальне використання природних ресурсів;

інших джерел, встановлених законодавством України.

Для реалізацій своїх функцій держава знаходить відповідні фінансові ресурси. Основним джерелом доходів при цьому є ВВП, частина якого держава і використовує у власних цілях. Та частина ВВП, яка переходить у власність держави, складає державні доходи, якими можуть розпоряджатись органи державної влади.

Протягом останніх років у процесі виконання державного бюджету України, фактична структура його доходів відхилялась від плану, хоча основні тенденції оподаткування зберігались. Ступінь виконання державного бюджету України за роками зазнавав коливань при тенденції до постійного зниження. В процесі становлення ринкових відносин, роздержавлення та приватизації власності змінювалась як структура складу платників податків, так і їхня роль в формуванні доходів бюджету. Введення нового законодавства в 1997 році щодо оподаткування ПДВ було спрямовано на плані компенсують зменшення надходжень в державний бюджет прибуткового податку та податку на прибуток внаслідок закріплення цих податків за місцевими бюджетами, перенесло податкове навантаження з фонду накопичення на фонд споживання.

Характерним було неадекватне визначення планових сум податку на прибуток підприємств. При запланованих надходженнях до бюджету в 1998 році в сумі 2,3 млрд. гривень, фактично вони складали майже 5,5 млрд. гривень, що перевищило заплановану суму у 2,4 рази. Але ці кошти виявились зосередженими в місцевих бюджетах. Особливість цих надходжень в тому, що велика їх частка "надійшла" у формі взаємного погашення заборгованості та бартеру

Використання бартеру або взаємозаліків як засобу сплати податків є негативною ознакою стану податкової системи України. Це обумовлено низкою причин, серед яких недостатня ліквідність активів підприємств та відсутність стимулів для участі у грошових операціях через існування картотеки. З цих причин підприємства надають більшу перевагу сплаті податків у формі товарів, аніж грошей.

Сплата податків у натуральній формі породжує три основні проблеми:*

труднощі з визначенням реальної вартості товарів, які надходять до податкових органів замість грошей. Більшість платників є неплатоспроможними через виготовлення неліквідної продукції, при оцінці якої може допускатись завищення вартості, обман, прояви корумпованості;*

збільшення адміністративних витрат податкової адміністрації, пов'язане з пошуком покупців для її реалізації;*

посилення проблеми дефіциту коштів, так як більшість зобов'язань щодо видатків Уряд повинен виконувати у грошовій формі.

Все це свідчить про слабкість, а інколи й повну відсутність регулюючої та стимулюючої складових податкової системи України, що значно ускладнює ситуацію посиленням податкового тиску. Найбільша частка недоїмки (19,4% від загальної суми) припадає не на державні підприємства, як це було кілька років тому, а на акціонерні товариства відкритого типу, що створені на основі державних підприємств. Це свідчить про їхню неефективну діяльність та ставить проблему підвищення якості корпоративного управління.

До основних причин недонадходжень податкових платежів слід віднести:

а) відволікання власних оборотних коштів підприємств у дебіторську заборгованість, чим обмежено кошти платників, які могли бути направлені на розрахунки з бюджетом (з цієї причини недоїмка обумовлена на 28,8% від загальної суми);

б) проведення товарообмінних операцій без зарахування коштів на розрахунковий рахунок, в зв'язку з чим в окремі роли не сплачувалось до 37,4% загальної суми недоїмки;

в) використання взаємозаліків, які склали 15% до загальної суми податкових надходжень.

На виконання доходної частини державного бюджету суттєво впливають пільги, що надаються платникам податків.

Однією з головних причин, яка пояснює низький рівень податкових надходжень, є також нестабільність податкового законодавства. Під тягарем бюджетного дефіциту воно вступає у суперечність із задекларованими принципами. Зокрема, зміни та поправки до окремих законів протягом року приймаються так часто, що зорієнтуватися в них достатньо складно.

Таким чином, необхідність реформування податкової політики України є очевидною. Зміни в бюджетній системі треба проводити паралельно зі змінами в податковій, адже саме податки є одним з головних інструментів бюджетної політики і основним джерелом доходів бюджету.

В Україні податкова політика має забезпечити вирішення двох задач: з одного боку — це встановлення оптимальних податків котрі не будуть стримувати розвиток підприємництва, а з другого — забезпечити надходження коштів до бюджету достатніх для задоволення державних потреб

Податкова політика — це не лише ефективне знаряддя реалізації бюджетної політики стосовно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу національного продукту в соціальному, галузевому, територіальному аспектах; компенсації недоліків ринкових механізмів розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної