Сучасний стан податкової системи України можна охарактеризувати як період становлення. За досить короткий час здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама система шляхом впровадження податків, характерних для країн із розвинутою ринковою економікою. Розроблено й впроваджено (хоча й далеко не досконале) законодавство з питань оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена податкова служба із сучасною організаційною структурою. Однак це тільки перші кроки. Заснована податкова система України не є абсолютно новим явищем. Вона побудована на базі тієї системи доходів бюджету, яка існувала в межах адміністративної системи і планової економіки. Введені податки певною мірою є новим скоріше за формою, ніж за змістом. Так чи інакше вони містять ознаки старої економіки, заснованої на надмірній централізації, в тому числі й бюджетній.

Головне завдання в цьому плані полягає у наповненні нових форм оподаткування ринковим змістом, що потребує зміни схеми й пропорцій розподілу валового національного продукту на основі підвищення питомої ваги індивідуальних доходів громадян. У цілому ж можна зазначити, що перший етап податкової реформи пройдено.

Податкова система й податкова політика повинні ґрунтуватися на міцній концептуальній основі, а не входити лише з фіскальних міркувань і інтересів, і з цього випливає обов'язкова необхідність існування фундаментальної податкової концепції, яка може корегуватися залежно від завдань, що стоять перед державою в той чи іншій історичний період. Податкова політика виступає фактором соціально-економічної стабільності. Практика, ґрунтована на цій теорії, не може через неадекватні обставини чи непосильні податки допустити порушення суттєвої для нормальної життєдіяльності економіки рівноваги між приватним інтересом та загальними вигодами, втіленими у державному бюджеті.

Діюча сьогодні податкова політика не задовольняє ні державу, ні платників податків. Цілий ряд прорахунків, які були допущені при її створенні призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій.

Загальний аналіз політики держави при розробці систем оподаткування свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було посилення податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності під декларативними гаслами виконання державою своїх регулюючих функцій, реалізації стратегічних програм виробничого, науково-технічного, оборонного, екологічного, соціального та іншого спрямування. При цьому не враховувалося, що доход, який отримує держава від збільшення податків і посилення адміністративного контролю, менший, ніж економічний збиток, завданий суб'єктам ринкових відносин та ринку в цілому. Збільшення податкового та адміністративного тиску веде до збільшення витрат виробників, зростання цін, звуження ринку, стагфляції та зменшення податкових надходжень. Надмірне збільшення цього тиску може спричинити руйнування ринкового механізму, спровокувати депресію та соціально-економічну дестабілізацію.

Проведений аналіз формування доходної бази Державного бюджету свідчить про необхідність удосконалення оподаткування в напрямі використання досвіду країн з ринковою та перехідною економікою: стимулювання ділової активності, розвитку підприємницької діяльності; створення передумов для зниження витрат виробництва й обігу приватних підприємств; для підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку; впровадження протекціоністської економічної політики; забезпечення свободи товарного ринку; розробка такої податкової політики, яка була б розрахована на залучення приватного капіталу для інвестування у виробництво України.

2. Склад видатків на розвиток економіки та їх динаміка в перехідних умовах.

Бюджетна політика є ключовою ланкою економічної політики держави. Від якості бюджету, закладених в нього параметрів залежать і рівень соціального захисту громадян, і інвестиційні можливості держави, і ступінь впливу України на міжнародній арені, і навіть підприємницька активність громадян.

Нажаль, на протязі всього періоду реформ цілі, які ставились перед бюджетною політикою, так і не були досягнуті. Важко назвати інше направлення роботи усіх гілок влади, де б так часто зривались завдання та зобов’язання, а успіхи були б настільки відносні та скромні.

Помилки в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідків негативних процесів, що розвиваються в економіці, соціальній сфері і фінансовому секторі, зволікають бюджетне планування на невдачу.

Одним із головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози Міністерства економіки та проекти витрат галузевих міністерств, відомств і органів місцевого самоврядування складаються практично незалежно один від одного.

Можна дійти висновку, що процес бюджетного планування в Україні розробляється на нереальних прогнозах економічного розвитку при одночасному складанні планів видатків, на підставі яких вишукуються доходи на покриття запропонованих витрат. Якщо доходів не вистачає, то в межах директивне встановленого рівня планується дефіцит, коригуються в бік зменшення витрати, вишукуються нові джерела частіше податкових надходжень.

З огляду на виконання контрольних процедур органами як виконавчої, так і законодавчої влади існує необхідність координації функцій попереднього контролю, здійснюваних усіма вказаними суб'єктами.

Актуальність поліпшення контролю на стадії затвердження бюджетів зумовлюється тим, що бюджет як провідний інструмент економічної політики держави набуває законодавче затвердженої норми контролю. Метою здійснення процедур контролю на цій стадії бюджетного процесу стає знаходження і залучення наявних резервів збільшення дохідної та поліпшення видаткової частини бюджетів, які з об'єктивних чи суб'єктивних причин не були виявленими під час складання проектів бюджетів.

Оскільки стадія затвердження бюджету є досить тривалою (з 15 вересня як конституційне