2.2. Перехід до ринку в Естонії

Найшвидшими темпами до створення ринкової економіки серед пострадянських країн просувалися країни Прибалтики, і особливо Естонія. Одразу після відновлення незалежності в 1991 p. почалися серйозні економічні реформи. З самого початку реформування уряд Естонії діяв у тісній співпраці з Міжнародним Валютним Фондом, і основні принципи економічних реформ також були розроблені у співпраці з МВФ.

Головними принципами трансформування естонської економіки є грошова система на основі "валютного комітету" (валютної прив'язки) плюс політика обмеження витрат бюджету та підвищення надходжень до нього. Крім того, для полегшення функціонування механізмів регулювання ринку, в Естонії була застосована ліберальна економічна політика, яка виключала протекціонізм. У цих умовах ринок став головним стимулом перебудови естонської економіки.

Згідно з ідеями провідних естонських економістів (С. Каллас, Р. Отсасон та ін.), послідовність проведення економічних реформ в Естонії базувалася на пакетах стабілізаційних реформ, які складаються з таких заходів:

- лібералізація цін через скорочення субсидій та скасування фіксованих цін з лібералізацією внутрішньої торгівлі;

- встановлення збалансованого урядового бюджету шляхом збільшення податків та скорочення урядових витрат;

- обмежувальна монетарна політика, яка виражається в збільшенні процентної ставки Банку Естонії, щоб відновити позитивну реальну процентну ставку; крім того, в більшості випадків потрібно також застосувати пряме регулювання банківського кредиту;

- податкова політика, мета якої - зупинити спіраль інфляції;

- лібералізація зовнішньої торгівлі шляхом зростання експорту та ліцензування імпорту, а також надання усім підприємствам дозволу на зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД); зниження тарифів з тим, щоб продемонструвати рішучість у лібералізації торгівлі; внутрішня конвертованість місцевої валюти, яка перебуває на поточних рахунках.

Одночасно була обґрунтована (урядами Е. Савісаара та М. Лаара за підтримки експертів МВФ) необхідність здійснення структурних заходів, які були б націлені на створення повноцінної ринкової економіки. До них були віднесені:

- введення в дію процесу приватизації та демонтаж державних монополій;

- встановлення ринкового середовища шляхом реформи банківського та фінансового сектора, а також реформи податкової системи;

- розвиток мережі соціального забезпечення з метою пом'якшення впливу жорстких заходів структурного переходу;

- перехід до промислової стратегії, спрямованої на підтримку підприємництва та впровадження адекватних ринковим потребам програм.

Істотною складовою реформування стала програма стабілізації економіки, її цілі полягали в тому, щоб приборкати інфляцію, забезпечити баланс фінансів та поліпшити зовнішньоторговельний баланс. На початку дії програми стабілізації міжнародними організаціями було зроблено різні прогнози щодо розвитку Естонії. Очікувані результати були такими: що інфляція зменшиться після "одночасного та загального" різкого підвищення цін, яке відбудеться після припинення дотацій; що дефіцит бюджету буде знижений (в Естонії законом встановлено, що уряду заборонено вводити дефіцит бюджету); що становище платіжного балансу поліпшиться.

Поряд з позитивними результатами очікувалося погіршення в реальних показниках, які супроводжувалися падінням випуску продукції, зниженням споживання та інвестицій, але це було скоріш обмеженим та короткочасним явищем з наступним швидким відновленням в результаті реалізації ринкової стратегії. Але фактичні результати були трохи іншими, тенденцією в усіх випадках було спотворення очікуваної картини. Навіть, коли стабілізація була досягнута, вона залишалася досить слабкою. Випуск промислової продукції знизився набагато більше, ніж очікувалося, а відновлення почалося пізніше, незважаючи на те, що Естонія мала одні з найкращих перспектив у колишньому СРСР.

Як тільки стратегія реформ була визначена, мав відбутися вибір тактики. Брак досвіду у керівників уряду поряд з відчуттям того, що був у наявності оптимальний рецепт для переходу до ринкової економіки, викликав гарячі дискусії між членами уряду Естонії про вибір між послідовною реформою та "шоковою терапією" на початку перехідного періоду.

Естонія для реформування своєї економіки вибрала модель "шокової терапії". Програми "шокової терапії" виражали інтелектуальну та політичну готовність до монетаристського, неокласичного світогляду, поряд з готовністю радикально покінчити з минулим. Це було щось на зразок страховки проти будь-якої спокуси шукати третій шлях - ринковий соціалізм. Вибір "шокової терапії" припускав, що уряд Естонії виключив будь-які думки про повернення до минулого і скористався політичною і соціальною злагодою для того, щоб застосувати рішучі заходи, які одразу знизять рівень життя з обіцянням швидкого відновлення. Цим можна пояснити, чому після початку реформ випуск продукції в Естонії значно скоротився, і чому реформи викликали такий глибокий спад в економіці.

В Естонії, як і в більшості країн Центральної Європи, ситуація в зовнішньоторговельному балансі поліпшилась одразу після того, як почався перехід до ринкової економіки. В усіх даних країнах обсяг експорту на Захід постійно збільшувався. Це виражало як переорієнтацію експорту, який раніше був спрямований до республік колишнього СРСР, так і результат сильної девальвації внутрішніх валют цих республік. Торгові баланси, так само, як і баланси за поточними рахунками (сальдо за поточними операціями), поліпшувалися.

Однією з основних особливостей естонських економічних реформ є те, що трансформація мала основну чітку мету - "повернення до Європи". З цією довгостроковою метою погодилась уся нація, що мало два наслідки для економічних