По-перше, це привело Естонію до розвитку вельми ліберального режиму торгівлі із західними країнами. Після відновлення незалежності Естонія швидко домоглася двосторонніх угод про вільну торгівлю з країнами ЄС, ЄАВТ та з деякими країнами Центральної Європи. Торгівля конвертованою валютою з іншими країнами значною мірою також є вільною. Імпорт був повністю лібералізований. На імпорт товарів не накладалися ніякі квоти. Нестабільна економіка і нестача деяких товарів на внутрішньому ринку призвели до необхідності встановлення певних обмежень на експорт. Перелік товарів, на експорт яких були введені обмеження, періодично переглядається з метою його скорочення, і нині діє тільки кілька експортних квот і ліцензій на вивезення товарів чи сировини. Транзит через Естонію не оподатковується митом, він вільний від акцизного збору, від процедурного (процесуального) податку та від податку на додану вартість. Естонія не застосовує ніяких технічних бар'єрів (крім санітарних та екологічних), антидемпінгових або компенсуючих заходів для торгівлі.

Очевидно, що Естонія збирається реалізувати перехід до ринкової економіки через відкриту політику зовнішньої торгівлі. Порівняно з своїми найближчими сусідами, Естонія має найбільш відкритий ринок. Так, наприклад, Росія ще у 1995 p. зробила більш жорсткими митні бар'єри з Естонією; Латвія в останні роки також захищає свої ринки від естонських продовольчих товарів. Крім цього, з вересня 1991 p. вступив у дію Закон "Про іноземні інвестиції". Ніякі сфери діяльності не були заборонені для іноземних інвесторів, але для деяких конкретних видів діяльності вимагаються ліцензії (банківська справа, забезпечення нафтопродуктами, електроенергетика, сільське господарство).

По-друге, суспільна злагода поліпшує політичну атмосферу навколо економічних реформ, допомагаючи проводити їх у накресленому напрямі, навіть коли результати здебільшого негативні. Типовим прикладом було руйнування старої радянської структури промисловості. У певному аспекті, у Естонії не було вибору. Стара радянська промисловість всередині республіки не була повністю національною структурою, вона мала "провінційний" рівень і як частина промислового комплексу СРСР повністю підпорядковувалась його інтересам. Крім того, цей недосконалий промисловий комплекс не базувався повністю на власних ресурсах республіки. Тому після розпаду СРСР промисловий комплекс Естонії був частково паралізований. Руйнування старої структури промисловості та скорочення торгівлі з Сходом, які вважалися невід'ємними частинами процесу "повернення в Європу", принесли суспільству багато дуже болючих проблем, таких, як різке зниження промислового виробництва та високі темпи інфляції, але населення продовжує підтримувати економічні реформи. Здатність естонського керівництва реалізовувати та підтримувати збалансовані бюджети і жорстку валютну політику перед лицем серйозних і суворих ударів у співвідношенні експорту та імпорту спирається на цю злагоду і настрій у суспільств.

Успішне здійснення ринкових реформ привело до того, що Естонська Республіка першою (і поки що єдиною) серед пострадянських країн стала асоційованим членом Європейського Союзу. Крім того, Естонія входить у першу шістку (разом з Польщею, Чехією, Угорщиною, Словенією і Кіпром) потенціальних кандидатів на вступ до ЄС під час майбутнього розширення цього інтеграційного угрупування, яке має відбутися не пізніше 2004 p.

2.3. Узбецька модель переходу до ринку

Із серпня 1991 p., після здобуття державної незалежності та суверенітету, Республіка Узбекистан змінила орієнтири свого розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень. Шлях, пройдений за роки оновлення, підтвердив правильність і дієвість узбецької моделі економічних реформ, яка дістала схвалення і визнання світової громадськості.

В основу реалізації цієї моделі побудови засад ринкової економіки покладено п'ять розроблених Президентом Республіки Узбекистан І. А. Карімовим ключових принципів, на яких базується політика перехідного періоду:—

повна деідеологізація економіки;—

збереження ролі держави як головного реформатора;—

верховенство закону в усіх сферах життя;—

реалізація сильної соціальної політики;—

еволюційний шлях переходу до ринкової економіки (без "революційних стрибків", "шокової терапії, без шкоди для рівня життя народу).

Така модель - поряд з світовим досвідом у галузі ринкового трансформування національних господарських систем - враховує також національні особливості та інтереси, цільову орієнтацію на побудову демократичної правової держави на основі історичних умов, реального стану соціально-економічної та політичної сфер, традицій, звичаїв і укладу життя.

Здійснення великомасштабних ринкових перетворень в Узбекистані вимагало серйозного осмислення багатьох концептуальних питань при розробці національної моделі переходу до ринку з урахуванням наявних у світовій економічній науці теорій економічного розвитку в цілому, а також концепцій "наздоганяючого розвитку", "модернізації", "стадій зростання", "макроекономічної стабілізації" та ін. При цьому було визнано невиправданим будь-яке механічне перенесення зарубіжних моделей, які ґрунтуються на індивідуалізмі, протестантській етиці, специфічному західному розумінні раціональності та ін. Було визнано неприпустимими ігнорування національно-культурних цінностей, відмову від традицій, усталених норм поведінки і типів підприємництва, адекватних національним умовам, недооцінку соціально-культурних факторів, які впливають на організацію виробництва та управління ним. Однак це не означає відмови від урахування універсальних принципів, які дозволяють різним країнам забезпечувати ефективне функціонування своїх національних економік. Таким чином, в Узбекистані склався підхід до формування національної моделі економічних реформ, який передбачає необхідність враховувати важливі національно-культурні та національно-історичні особливості країни, одночасно реалізуючи загальні закономірності ефективного функціонування економіки і використовуючи апробовані в світовій практиці ринкові та позаринкові механізми стимулювання виробників, координації їх діяльності, розподілу благ, підтримання макроекономічної стабільності тощо.

Конкретну своєрідність процесу ринкового трансформування в Узбекистані було визначено соціально-економічними особливостями цієї країни:

- складною демографічною ситуацією і низьким життєвим рівнем населення (особливо - в сільській місцевості);

- переважно сировинною орієнтацією структури економіки;

- недосконалістю структури зовнішньоекономічних зв'язків;

- недостатніми економічними можливостями щодо проведення макроекономічної політики (обмеженими можливостями контролю над величиною доходів населення, цінами і грошовим обігом, багато в чому ще недосконалою бюджетною і податковою політикою та ін.);

- збереженням монопольного становища великих підприємств у