- погіршенням екологічної обстановки в окремих регіонах республіки;

- нерозвинутістю ринкової інфраструктури і недостатньою економіко-правовою підготовкою населення.

Обрана Узбекистаном модель переходу від адміністративно-командної, централізовано-планової системи господарювання до соціальне орієнтованої ринкової економіки ґрунтувалася на таких загальних методологічних підходах і принципах:

1) формування державою організованих конкурентних ринків;

2) комерціалізація господарської діяльності в ході трансформування монопольних структур в організовані конкурентні ринки;

3) використання ринкових структур і технічних перетворень як взаємозв'язаних елементів модернізації національної економіки;

4) проведення приватизації як засобу забезпечення конкуренції та формування системи господарської мотивації (а не кінцевої мети ринкових реформ);

5) здійснення реформ для поліпшення економічного становища кожної людини. Отже, модель економічних реформ в Узбекистані передбачає докорінне перетворення економічно/системи шляхом створення організованої ринкової конкуренції, при забезпеченні відносно безболісного характеру такого переходу.

Основна лінія національної моделі економічних реформ в Узбекистані - це формування організованих конкурентних ринків. По кожній групі товарів такі ринки мають особливі риси: наприклад, біржа бавовни відрізняється від будівельної, яка, в свою чергу, відрізняється від біржі олії, тощо. Однак на всіх них повинен діяти загальний принцип: вільне ціноутворення в рамках вилки, що визначається рентабельністю, - спочатку для переважної більшості, а потім для всіх продавців і покупців, представлених на біржі. При цьому формуюча роль організаторів біржі полягає в тому, щоб ціни не виходили за рамки "вилки рентабельності", тобто не були надто високими або надто низькими. Тим часом конкуренція обов'язково спричиняє зниження затрат і збільшення випуску продукції, що дає можливість стабілізувати ціни.

В Узбекистані макроекономічні умови, сприятливі для його економічного розвитку, створювалися шляхом комбінування економічних (таких, як стабілізаційні програми, демонополізація, конверсія, реформа власності, земельна реформа) і політичних заходів, демократичних реформ, руйнування адміністративно-командних структур управління і формування нових інститутів контролю за економікою.

У республіці було створено інститути економічного розвитку у вигляді комерційних банків, ФПГ, інститутів ринкової інфраструктури, механізмів стимулювання дрібного і середнього підприємництва, що утворили інституціональне середовище, яке опосередковує функціонування суб'єктів господарювання.

Перехід від централізовано-планової економіки до ринкових відносин відбувається в Узбекистані в період, коли слід було одночасно забезпечити економічне зростання, подолати інфляцію і безробіття, добитися оптимального рівня зайнятості населення та високої якості вітчизняних товарів. З цією метою економічна модель ринкових реформ використала наукові рекомендації економічних шкіл, формуючи з них своєрідний симбіоз елементів, обґрунтованих у теоріях кейнсіанства, Інституціоналізму, неокласицизму, монетаризму та Ін. Типовими рекомендаціями, які запропоновані представниками названих економічних шкіл і дістають застосування в національній моделі ринкових реформ в Узбекистані, є: формування конкурентного середовища; забезпечення стабільності національної валюти; підтримання рівня внутрішніх цін; стимулювання сукупного попиту; підтримання платіжного і зовнішньоторговельного балансів; захист вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції; підтримання рівня золотовалютних ресурсів; та ін.

Разом з тим не слід відмовлятися (як це сталося в багатьох пострадянських країнах) від проведення взаємоузгодженої економічної та соціальної політики, оскільки непродумані рекомендації (обвальна лібералізація цін, відірвана від структурі них змін, інституціональних перетворень, приватизаційних процесів і дійового соціального захисту населення) призвели до зростання неплатежів, спаду виробництва тощо.

Перехід від командно-адміністративної, планової економіки до ринку, до ринкових відносин поставив перед економічною теорією і практикою господарювання проблему досягнення глибоких структурних перетворень у народногосподарському комплексі держави. Причому дані структурні перетворення були закладені в національну модель ринкових реформ як відправний принцип і розглядалися як головна умова досягнення макроекономічної стабілізації, економічного зростання, благополуччя населення та інтегрування республіки до світової господарської системи.

Отже, можна зробити висновок, що формування національної моделі економічних реформ в Узбекистані спирається на такі важливі принципові положення:

1. Соціальна орієнтація на досягнення кінцевого результату, який би забезпечував зростання добробуту людей.

2. Взаємоув'язане вирішення проблем стабілізації економіки, макроекономічного зростання і оптимальної зайнятості населення.

3. Економічне регулювання на основі використання ринкового механізму, що забезпечує орієнтацію всіх господарюючих суб'єктів на досягнення якнайбільшої ефективності виробництва.

4. Відхід від прямого державного управління виробництвом, надання товаровиробникам свободи щодо визначення видів діяльності, обсягу і номенклатури продукції, а також кола виробничо-господарських зв'язків.

5. Збереження активної ролі держави у виборі пріоритетів інвестиційної політики і залученні іноземного капіталу, в регулюванні економіки за допомогою введення "рамкових умов", використання економічних підойм і стимулів, забезпечення надійних соціальних гарантій.

2.4. Азербайджан на шляху до ринкової економіки

Формування ринку в Азербайджанській Республіці збіглося у часі із здобуттям країною державної незалежності. Цей подвійний перехідний процес посилився військовою агресією, яка спричинила вигнання з рідних місць більше мільйона наших співвітчизників, економічною блокадою, а також суспільно-політичними потрясіннями, що тривали аж до середини 1995 p. Усе це призвело до глибокої економічної кризи і спаду, яким сприяла відсутність у уряду продуманої економічної програми, чіткої концепції подолання кризи. У короткий строк сталося різке знецінення національної валюти, рівень інфляції на кінець 1994 p. вимірювався тризначними цифрами. Надмірне запізнення реформ щодо створення умов для розвитку вільного підприємництва, і в першу чергу - для приватизації, відсутність значних змін у галузі виконання державою економічних функцій та державної підтримки новостворених ринкових структур - все це зробило перехідний період ще боліснішим, затримало на роки прояв результатів економічних реформ. Фактично фінансова стабільність у республіці була досягнута тільки на початку 1995 p., коли стали вживатися жорсткі заходи у фінансово-кредитній сфері, а з середини 1996 p. швидкими темпами здійснюватися мала і середня приватизація. Результати цих заходів відразу позначилися: було призупинене падіння обсягів ВВП, яке у 1992-1995 pp. становило у середньому 20-30% на рік, у 1996 p. —