III. Формування моделі сучасного економічного розвитку України

Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свої напрями майбутнього соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого запозичення чужих моделей економічного розвитку, зокрема моделі економічних реформ, що відома як "вашингтонський консенсус", на жаль, перехід у нову якість набув руйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціальне орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді.

Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обґрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Слід також поновити державне планування розвитку економіки, як це робиться і тепер у ряді країн. У Посланні Президента України до Верховної Ради на 2000 p.

Виходячи з концептуальних положень і основних завдань економічної політики, найбільш конкретно й обґрунтовано визначено такі основні стратегічні пріоритети економічного й соціального розвитку України їм 2000-2004 pp. та завдання політики економічного зростання на наступні 5 років.

По-перше, розроблення і здійснення такого комплексу заходів, який дозволив би, з одного боку, отримати в 2001 p. зростання ВВП не менш як на 4%, а з іншого - створити необхідні передумови у 2002-2004 pp. для середньорічних темпів приросту ВВП на рівні 6-7%.

По-друге, зростання інтелектуального потенціалу нації і науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва, ринкового попиту й споживання.

Україна зуміла зберегти і зміцнити в ряді базових сфер основний науково-технічний і технологічний потенціал. Насамперед, це потенціал у галузі літакобудування, де Україна має повний цикл проектування і виробництва літаків. У цій галузі не тільки збережено потужності й кадровий потенціал, а протягом двох останніх років збудовано й піднято в повітря три принципово нові моделі літаків АН-70, АН-140 і АН-38, які вважаються одними з найперспективніших моделей у ХХІ-му столітті.

Такі ж досягнення Україна має у ракетно-космічній сфері, в якій тепер виконуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування "Морський старт" і "Глобалстар", де намічається застосування українських ракетоносіїв "Зеніт" і "Циклон". Здійснюється й ряд інших міжнародних проектів. Усе це дасть змогу нашій країні стати однією з провідних космічних держав. Значні можливості Україна має і в галузях кораблебудування, танкобудування, приладобудування, у виробництві енергетичного обладнання і важкому машинобудуванні, в окремих галузях чорної і кольорової металургії.

По-третє, здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидке подолання кризових явищ, забезпечення роботи підприємств АПК в ринкових умовах господарювання, утвердження України в перспективі як держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством на базі широкого використання найновіших біотехнологій.

По-четверте, глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв'язанні цього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні п'ять років є здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усунення існуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низького рівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцит інвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальних процесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідною передумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.

По-п'яте, енергетичне забезпечення народного господарства й енергозбереження. Народне господарство нашої країни є одним з найбільш енергомістких у Європі. Україна імпортує понад 41% загального обсягу споживання паливно-енергетичних ресурсів. Водночас ефективність використання цих ресурсів поки що дуже низька, приблизно у 6 разів менша, ніж в інших країнах з таким самим рівнем доходів і ще нижча порівняно з країнами з розвинутою економікою. Наприклад, якщо в Німеччині енергомісткість ВВП становить 0,19 кг умовного палива на долар продукції, то в Україні - 1,91 кг3. Внаслідок такого становища в енергосекторі України склалася критична ситуація, не подолавши яку, неможливо забезпечити не лише прогрес в економіці, а й загальну стабілізацію.

По-шосте, удосконалення розвитку зовнішньоекономічної сфери народного господарства. Зовнішньоекономічна діяльність є однією з найважливіших пріоритетних складових стратегії економічного зростання. Вона виконує особливу роль в забезпеченні інтеграції економіки України в структури світового економічного господарства, міжнародного поділу праці, в прискоренні входження економічних, правових та інших українських структур у систему міжнародних стандартів, зокрема, стандартів СОТ і ЄС, участі нашої країни в діяльності міжнародних економічних, науково-технічних та інших установ і організацій. У досягнутих за останні роки успіхах у здійсненні стратегії економічних і соціальних реформ, що проводяться в Україні, стабілізації економічних процесів сфера зовнішньоекономічної діяльності відігравала і відіграє значну роль.

Висновки

В період розбудови незалежної Української держави гостро постало питання про економічні реформи. Перехід до ринку – одна з ключових проблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України, подальшу долю української нації.

Логіка переходу України до соціальне орієнтованого ринкового господарства потребує здійснення державотворення через розбудову політичної незалежності країни та її національної економіки. Проте розробка механізму цього процесу надзвичайно складна, оскільки жодний з перелічених шляхів переходу до ринку не може