- компанія є малим підприємством;

- акції жодної компанії з групи не котируються на біржі;

- компанія не є кредитною установою;

- протягом шести місяців з початку фінансового року хоча б 10 % членів або держателів хоча б 10 % акцій компанії не подали жодних заперечень;

- обсяг діяльності компанії незначний.

Також консолідація не обов'язкова для компаній, фінансову інформацію по яких можна отримати лише з витратами, які неможливо виміряти, або з затримкою, а також для компаній, які призначені для продажу. Саму холдингову компанію можна виключити з консолідації, якщо вона не здійснює іншої діяльності крім управління та фінансування компаній групи, а також коли керівництво групою здійснюється на умовах про спільну діяльність з іншою юридичною особою, яка не включена в консолідовану звітність.

У випадку спільних підприємств фінансові дані можуть включатися в консолідовану звітність пропорційно до частки участі, якщо це узгоджується з вимогою достовірного та сумлінного подання. В інших випадках пропорційна консолідація не використовується. Якщо спільні підприємства не консолідуються, вони частіше відображаються з використанням методу власного капіталу, що відповідає вимогам МСБО, хоча останні віддають перевагу пропорційній консолідації.

Німеччина. В Німеччині консолідована фінансова звітність не є основою для нарахування податків або розподілу прибутків, але набуває все більшого значення у зв'язку із зростанням економічної інтеграції.

Головні компанії, розташовані в Німеччині, повинні подавати консолідовану звітність, якщо:

- вони фактично контролюють підпорядковані компанії, володіючи більш ніж 20 % їх акцій;

- вони можуть здійснювати контроль над підпорядкованими компаніями, володіючи більшістю голосуючих прав, маючи право призначати або знімати директорів підпорядкованих компаній або уклавши угоду про домінування (англо-американська концепція контролю).

Однак із цих правил існує багато виключень. Так, для організацій, що не мають статусу юридичних осіб, розкриття інформації про залежні підприємства другого типу є необов'язковим. Вони мають можливість не включати підпорядковану компанію до консолідованої фінансової звітності, якщо:

- її частка незначна;

- її акції призначені виключно для перепродажу;

- у звітний період права розпорядження активами дочірньої компанії були суттєво обмежені;

- необхідну для консолідації звітності інформацію не вдалося отримати у певний термін і без витрат, що перевищують розумні.

Нарешті, не дозволяється включення дочірніх фірм, що порушує принцип достовірності і сумлінності (це відбувається, наприклад, якщо сфери головної і дочірньої компаній різко відрізняються).

Особлива проблема при консолідації виникає з перерахуванням іноземної валюти. Ні Торговий Кодекс, ні 7-а Директива ЄС не визначають методу перерахування іноземної валюти. Немає в Німеччині і сталої практики з даного питання, тому використовуються різноманітні методи (поточний або непоточний, монетарний або немонетарний, тимчасовий, курс на дату складання балансу тощо), і курсові різниці трактуються по-різному. Одні компанії компенсують вплив курсових різниць за допомогою коригування, інші дозволяють пряме відображення на їх рахунку прибутку чи збитку, треті, суворо дотримуючись принципу консерватизму (обачності), визнають збиток, але не прибуток від коливань курсів.

Польща. В Польщі до складу консолідованої звітності входять: вільний баланс, зведений звіт про прибутки та збитки, зведений звіт про рух грошових коштів, доповнююча інформація (примітки до консолідованої фінансової звітності), спеціальний звіт про діяльність групи.

Для складання консолідованої фінансової звітності використовуються наступні методи: для дочірніх компаній - метод повної консолідації; для залежних - метод покупки.

Складання консолідованої фінансової звітності не є обов'язковим для будь-яких дочірніх та залежних підприємств, якщо: підприємство було придбане для продажу; частка, яку має підприємство у звітності фінансової групи, є незначною порівняно з іншими; контроль над підприємством обмежений часовими рамками (не більше 1 року) або іншим чином.

Із консолідованої звітності виключаються:

- дебіторська та кредиторська заборгованість;

- прибутки та витрати від економічних операцій між фірмами

- учасниками консолідації;

- прибутки та збитки, які виникають від групових операцій;

- дивіденди, оплачені або отримані від головного підприємства.

При консолідації фірми зобов'язані застосувати єдині методи оцінки і складання звітності. У випадках неможливості застосування в обліку єдиних методів перед процедурою консолідації повинно бути проведене їх коригування.

Консолідована звітність, складена в іноземній валюті, повинна бути представлена у злотих.

Додаткова інформація включає:

- перелік підприємств, які входять до фінансової групи;

- опис методів оцінки та калькуляції;

- аналіз залежності величини виручки як від реалізації, так і від видів діяльності та ситуації на ринку;

- зміни, які відбуваються в фінансовій групі протягом звітного періоду.

Франція. В 1986 році в систему нормативного регулювання бухгалтерського обліку Франції було внесено зміни з врахуванням 7-ої Директиви ЄС, що стосується складання консолідованої звітності (раніше звітність складалася тільки для окремих організацій), в зв'язку з розвитком національного ринку цінних паперів і встановленням специфічних вимог до звітності для організацій, що включаються до лістингу.

Практика ведення бухгалтерського обліку об'єднаними компаніями є різноманітною внаслідок відсутності формалізованих вимог. Компанії, що складають консолідовану звітність, в більшості випадків роблять це на добровільній основі і, відповідно, використовують ті облікові правила, які здаються їм зручнішими. Однак свобода вибору облікових методик не означає, що у Франції цілком відсутнє регулювання консолідації. До числа обов'язкових вимог належить, зокрема, правило, яке визначає, що компанії, над якими материнська компанія має виключний контроль, повинні бути відображені як дочірні компанії в обліку останньої. Виключний контроль може здійснюватися за допомогою володіння:

- прямою чи відносною більшістю голосів;

- прямою чи відносною більшістю голосів, що складає 40 %, якщо жоден із партнерів чи акціонерів не має більшої частини (у відсотках);

- контролюючим впливом, який є результатом угоди про управління чи Іншої аналогічної угоди (за умови, що материнська компанія має частку в капіталі