Власність, як основа економічної системи

ПЛАН

1. Власність і право власності

Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

А конкретно вона визначає:

- умови поєднання робітника з засобами виробництва;

- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

- умови розпорядження й використання факторів виробництва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об'єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об'єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Власність — це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням. При цьому мається на увазі таке.

По-перше, власність визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин. Наприклад, за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо.

По-друге, власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.

По-третє, будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки-небудь істотних зрушень у господарському житті.

2. Суб’єкти та об’єкти власності

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.

За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність (рис. 1). З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності.

Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізноманітнішої функціональної спрямованості.

Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.

Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Серед них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби та інші органи місцевого самоврядування), галузеві (міністерства та відомства).

Тип власності |

Суспільна |

Приватна |

Змішана

Форма власності |

Державна |

Колективна |

Індивідуально-трудова |

3 найманою працею

Вид власності |

загальнодержавна | комунальна | кооперативна | акціонерна | партнерська | власність громадських організацій | власність релігійних і культових організацій | одноосібна | сімейна | з індивідуальним застосуванням праці | монопольна | корпоративна | державно-колективна | державно-приватна | приватно-колективна | інші

Рис. 1. Основні типи, форми і види власності в економічній системі

Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.

Розуміння природи власності доповнює аналіз системи об'єктів власності. Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності — предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.

Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.

Логіка розвитку країн, що досягли найвищого рівня економіки, вказує на історичну обмеженість класичної за своїм змістом індивідуально-приватної власності на засоби виробництва Більше того, докорінна перебудова економічних відносин у країнах соціально орієнтованої ринкової економіки здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі саме цієї форми власності Йдеться про еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва Насамперед, це відбувається в процесі "дифузії", "розпорошення" власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації

Експертні оцінки західних спеціалістів доводять, що якщо робітникам корпорацій належить менше ніж 15 відсотків акцій, то ефективність функціонування підприємства знижуватиметься Саме поєднання праці та власності є могутнім стимулом економічного зростання, основою розвитку особистості людини і запорукою для виходу економічної системи на рівень загально цивілізаційних принципів розвитку.

Список використаної літератури