У цей період масового розповсюдження набула реєстрація госпо-дарських фактів на картках, а також почалося застосування контрольно-шахматної форми рахівництва, яка з 1946 р. стає обов'язковою і отримує назву меморіально-ордерна форма. Вона передбачала ведення накопичувальних відомостей, а також окремих відомостей для однорідних операцій, за підсумками яких складалися меморіальні ордери, що містили хронологічні записи. На основі цієї форми рахівництва у кінці 50-х років в деяких галузях народного господарства була запроваджена журнально-ордерна форма, ліквідовано хроноло-гічний запис і впроваджено запис даних аналітичного обліку.

Означені зміни сталися в результаті відповідного нормативно-пра-вового регулювання. Зокрема, у січні 1946 р. Наркомфіном СРСР було видано «Положення про документи і записи у бухгалтерському обліку підприємств та господарських організацій», яке визначало правила ведення бухгалтерського обліку за подвійною системою та упорядковувало відображення операцій у документах і регістрах.

У липні 1947 р. Міністерство фінансів СРСР затвердив «Основні по-ложення з інвентаризації господарських засобів підприємств і госпорга-нів». Однак ці положення не прояснювали процес проведення інвентари-зації, тому у 1952 р. були розроблені і введені у дію нові «Основні поло-ження з інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних ціннос-тей, грошових засобів і розрахунків у державних, кооперативних (крім колгоспів) та громадських підприємствах і господарських організаціях».

Після проведення грошової реформи у 1947 р., яку готував профе-сор А. Ш. Маргуліс, Рада Міністрів СРСР затвердила «Положення про ведення касових операцій підприємствами, установами, організація-ми», спрямоване на посилення конролю за касовими операціями у народному господарстві.

З 1 січня 1952 р. вступило удію нове «Положення про бухгалтерські звіти і баланси» замість введеного в дію з липня 1936 року. У ньому були зазначені звіти та баланси, які повинні були складати підприємства та організації, строки подання звітності, особи, які підписують і затверд-жують звіти, правила складання балансів, порядок оцінки статей.

3. Впровадження принципів госпрозрахунку в еко-номіку та спроби відродження класичних принципів бухгалтерського обліку.

Період — 1953—1984 рр. пов'язаний із застосуванням господарського розрахунку, обліком витрат і калькулюванням собівар-тості готової продукції, централізацією, механізацією та автоматиза-цією обліку. В цей період також вживаються спроби скоротити і спрос-тити бухгалтерський облік.,

Так, 4 листопада 1954 р. був затверджений єдиний «Типовий план рахунків бухгалтерського обліку основної діяльності державних про-мислових підприємств союзного і республіканського підпорядкуван-ня», тому що до цього діяли паралельно два плани рахунків: єдиний уніфікований і короткий план рахунків, який застосовувався до жур-нально-ордерної форми обліку. Ці плани мали велику кількість рахун-ків — 126 синтетичних, 77 субрахунків і 9 позабалансових рахунків. В новому плані кількість головних рахунків значно скоротилася (73 синтетичних рахунків) шляхом переведення їх до субрахунків та до аналітичних рахунків, а деякі взагалі були ліквідовані.

19 вересня 1956 р. Міністерство фінансів СРСР затвердив «Скоро-чений план рахунків бухгалтерського обліку основної діяльності дер-жавних промислових підприємств», який містив тільки 45 рахунків першого порядку. Це спричинило зміни у регістрах журнально-ордер-ної форми і у 1958 р. були розроблені нові скорочені регістри (для про-мислових підприємств): замість 22 їх стало 16, була також скорочена кількість допоміжних відомостей.

З метою ліквідації галузевих типових планів рахунків (що існували, окремо, — для промислових підприємств, автотранспортних госпо-дарств, капітального будівництва тощо), з 1 січня 1960р. вводився у дію єдиний план рахунків бухгалтерського обліку, який мали застосовувати державні підприємства і господарські організації майже всіх галузей народного господарства. В цьому плані було 69 синтетичних рахунків. А з січня 1969 р. діяв вже уточнений єдиний план рахунків, який міс-тив 82 синтетичних рахунки.

Таким чином, план рахунків постійно удосконалювався. Це обумовлювалося змінами, які відбувалися у промисловості, а також виникненням нових форм обліку.

Постійно вдосконалювалося також законодавство з окремих видів обліку. Зокрема, у 1951 р. були видані «Основні положення з обліку праці і заробітної плати у промисловості», вдосконалені у 1958 році. А з 1 січня 1960 р. застосовувалася вже нова документація зі скороченою кількістю форм і показників.

25 грудня 1953 р. Держпланом СРСР, Мінфіном СРСР та ЦСУ СРСР були затверджені єдині для всіх галузей промисловості «Основні положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продук-ції», які регламентували застосування попередільного та позамовного методів обліку витрат на виробництво, а також встановлювалася но-менклатура статей витрат, в яку входили 13 статей калькуляційних ви-трат, 20 статей цехових витрат, 35 статей загальнозаводських витрат та інші. Їхня кількість була скорочена в нових «Основних положеннях з планування, обліку і калькулювання собівартості промислової продук-ції», затверджених у 1955 р., які діяли до 1971 року. В них номенкла-тура калькуляційних статей була скорочена до 9, цехові витрати—до 13 статей, загальнозаводські — до 23. Собівартість промислової продукції підприємства вели також за економічними елементами. Також нові положення розкривали принципи застосування нормативного, попе-редільного і позамовного методів обліку витрат на виробництво.

З 1 січня 1971 р. були введені у дію нові «Основні положення з пла-нування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промисло-вих підприємствах», в яких детальніше охарактеризовані склад і класи-фікація витрат, номенклатура витрат з