У 50—80-х роках продовжувалося удосконалення обліку основних засобів та нарахування амортизації. У 1955 р. Мінфіном СРСР було видано «Положення з бухгалтерського обліку основних засобів про-мислових підприємств», в яких норми амортизації були загальними. А тому з 1 січня 1963 р. були введені у дію нові єдині норми амортизації і «Положення про порядок планування, нарахування і використання амортизаційних відрахувань у народному господарстві», де норми амортизації були вже диференційовані за видами і групами основних засобів і єдині для всіх підприємств та організацій. У зв'язку з цим у травні 1963 р. було затверджено нове «Положення з бухгалтерського обліку основних засобів державних кооперативних (крім колгоспів) і громадських підприємств та організацій», в якому розглядалися всі питання з обліку основних засобів: організація синтетичного і аналітичного обліку, облік зносу, порядок нарахування амортизації. -

Нормативна база продовжувала вдосконалюватися і 14 березня 1974 р. постановою Ради Міністрів СРСР були затверджені «Єдині норми амортизації на повне та на часткове відновлення (капітальний ремонт і модернізацію)», які розраховувались у відсотках до первісної (балансової) вартості основних фондів — вартості засобів за даними переоцінки на 1 січня 1972 року.

Протягом 1953—1984 рр. регулярно вносилися зміни до «Положен-ня про документи і записи у бухгалтерському обліку підприємств», «Положення про головних (старших) бухгалтерів», «Положення з ін-вентаризації господарських засобів» і «Положення з обліку матеріалів».

Поряд з позитивними змінами, що відбувалися в обліку, з середини 50-х років виникло три облікових проблеми: господарський розраху-нок, централізація, механізація. Це обумовлювалося насамперед тим, що, за оцінкою професора Я. В. Соколова, «господарський розрахунок став ширмою, яка повинна була приховувати методи адміністративно-командної економіки, надати їм вигляду економічної обгрунтованості і об'єктивності» [1, 509]. При госпрозрахунку всі структурні підрозділи підприємства, для яких відкривався окремий баланс, повинні були бути прибутковими. Якщо фактична собівартість була вищою від відпускної ціни за одним з продуктів, така ситуація вважалася неприпустимою і головний бухгалтер частину непрямих витрат переносив на високорентабельну продукцію.

З 50-х років починається масова централізація і механізація обліку. На невеликих підприємствах облік був зосереджений у централізова-них бухгалтеріях, на середніх та великих підприємствах — у головних бухгалтеріях заводоуправління. Вважалося, що централізація обліку сприяє підвищенню продуктивності праці робітників бухгалтерії, кращому розподілу обов'язків між ними, посилює контроль за діяльністю матеріально-відповідальних осіб.

Основоположником автоматизації бухгалтерського обліку був В. І. Ісаков, який створив вчення про комплексну механізацію і авто-матизацію обліку, а також таблично-перфокарткову форму рахівницт-ва, яка з часом трансформувалася в інші форми. Тому на початку 60-х років найдоцільнішими були журнально-ордерна форма (при викорис-танні клавішних машин) і таблично-перфокарткова (при використанні

перфораційних обчислювальних машин).

Від кінця 60-х років почали використовувати електронно-обчис-лювальні машини (ЕОМ), що сприяло створенню автоматизованих систем управління (АСУ). Але спроби створення АСУ у 70—80-х роках були невдалими через розрізненість програмного забезпечення, постійну заміну ЕОМ, неправильний підхід до навчання персоналу. Ситуація змінилася у 1985 р., коли розпочалося масове завезення до СРСР персональних комп'ютерів, що обумовило потребу і можливість створення програмних продуктів для обліку. Більшість програм створювалось у вигляді автоматизованих робочих місць (АРМ), серед яких першими бухгалтерськими програмами були: «Фінанси без проблем», «Турбо-бухгалтер», «Парус».

Задекларована владою у 1986—1990 рр. мета прискорення соці-ально-економічного розвитку країни, підвищення ефективності ви-робництва потребувала раціональної організації бухгалтерського обліку. У зв'язку з цим в програмних документах уряду приділялося багато уваги підвищенню ролі обліку, статистики та контролю у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а також скороченню звітності.

З 1 січня 1986 р. введено в дію єдиний план рахунків бухгалтерсько-го обліку, який містив 72 рахунки першого порядку, 100 субрахунків, 5 позабалансових рахунків. Для обліку специфічних операцій на під-приємствах транспорту, зв'язку, сільського господарства, торгівлі могли вводитися додаткові синтетичні рахунки, з використанням для цього зведених номерів рахунків.

На підприємствах застосовується кілька форм бухгалтерського обліку: ручні — меморіально-ордерна і журнально-ордерна; машино-орієнтовані — таблично-перфокарткова і таблично-автоматизована.

В цей період вживається ряд заходів щодо скорочення звітності. До складу квартальної звітності вводиться баланс, додаток до балансу, роз-рахунок відрахувань до фондів економічного стимулювання, звіт про розподіл прибутку та інші.

Згідно з «Положенням про бухгалтерські звіти і баланси», ухвале-ного Мінфіном СРСР ще у 1979 р., всі статті балансу оцінюються за су-мою фактичних витрат на їхнє придбання або виготовлення.

Облік основних засобів у цей період ведеться згідно з «Положен-ням про бухгалтерський облік основних засобів (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підприємств та орга-нізацій», ухваленим у 1976 р. з наступними змінами та доповненнями, а облік матеріалів згідно з «Основними положеннями обліку матеріалів на підприємствах і будівництві» — від 30 квітня 1974 року.

Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості про-дукції здійснюється за «Основним положенням з планування обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємст-вах», прийнятого ще у 1970 р., з наступними змінами та доповненнями від 31.12.1982р. та 23.09.1986 року

Ці положення передбачали застосування у промисловості двох ва-ріантів зведеного обліку витрат на виробництво: напівфабрикатного (розраховується собівартість не тільки готової продукції, а й напівфаб-рикатів власного виробництва при передачі із цеху до цеху за фактич-ною собівартістю) і безнапівфабрикатного (рух напівфабрикатів із од-ного цеху до