Суб'єктами фінансового ринку є позичальники, інвестори, і фінансові інститути або посередники.*

Позичальники — фізичні чи юридичні особи, що залучують кошти кредиторів, щоб мобілізувати частину фондів, необхідну для розвитку бізнесу, і стають дебіторами (боржниками) перед інвесторами (кредиторами).*

Інвестори — громадяни і юридичні особи України чи іноземних держав, а також держави в особі їхніх урядів. Це суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових чи залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони продають свої фонди на ринку, установлюють плату за їхнє використання для того, щоб ці фонди приносили доход. Виходить, інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. * Фінансові посередники — це фінансові інститути , що забезпечують зустріну позичальника й інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Вони здійснюють трансформацію тимчасово вільних коштів. Якщо інвестор діє самостійно, то він несе високі витрати, а при роботі з посередниками його витрати звертання знижуються.

На схемі 3 відбита структура фінансових інститутів — посередників на фінансовому ринку.

Рис. 1. Фінансові посередники

Фінансові інститути приймають на себе ризик неповернення грошей, фінансовий посередник працює з більшою сумою, чим окремий інвестор. У цьому випадку діє ефект великих чисел, і угода стає більш ефективною.

Заощадження накопичуються в посередників фінансового ринку, а постачають їх домашні господарства як нетто-заощадження. Крім того, посередники можуть створювати фінансові активи (вкладення в цінні папери) і за їхній рахунок теж мати нетто-заощадження. Отже, посередники і домашні господарства поставляють на фінансовий ринок чисті заощадження, споживачами яких є підприємства і держава.

35. Фінансові ресурси та активи комерційного банку

Фінансові ресурси банку по джерелу походження розділяються на власні і залучені. Власні складаються з статутного фонді та інших видів власного капіталу, залучені – з коштів населення, юридичних осіб на строкових депозитах чи поточних рахунках.

Основною передумовою створення комерційного банку, як звичайної юридичної особи, є формування статутного капіталу як фонду коштів, що вносяться засновниками для забезпечення початку фінансово-господарської діяльності банку.

Розмір статутного фонду комерційного банку визначається згідно з рішенням засновників, але він не може бути меншим:—

1 млн. євро — для місцевих кооперативних банків;—

3 млн. євро — для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області; —

5 млн. євро — для банків, які здійснюють свою діяльність на всій території України.

Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здій-снюється за офіційним курсом гривні до офіційних валют, встанов-леним Національним банком України на день укладення уста-новчого договору.

Формування та збільшення статутного капіталу комерційно-го банку можуть здійснюватися тільки шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіта-лу резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій. Забороняється використовувати для формування капі-талу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Для залучення ресурсів банки використовують кошти фізичних осіб, кошти юридичних осіб та міжбанківські кредити. Причому кожний банк формує свою ресурсну базу по своєму, що проілюстровано таблицею 2.

Таблиця 2. 3

Структура джерел залучених коштів За даними: Структура зобов’язань банків України за станом на 01.10.2002 р. // Вісние НБУ. – 2002. - №12. – С.14-15. |

юридичні особи | фізичні особи | міжбанківські кредити

Індустріальний банк | 91% | 9% | 0%

Дністер | 26% | 60% | 15%

Ing Ванк Україна | 42% | 4% | 54%

Індекс-Банк | 32% | 65% | 3%

Банківські активні операції класифікують по чотирьох основних групах:

Кожна з цих груп включає безліч видів банківських послуг.

55. Комерційний кредит

Ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні.

"Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента".

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об’єктом кредиту.

Досить розповсюдженою формою залучення засобів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит [16]. Він використовується підприємствами через недолік фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому випадку виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель чи інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств із різноманітними формами власності і надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обіг оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.