Тема: Економічна подоплека епохи відродження

Зміст

Вступ

Тема даної курсової роботи: „Економічна подоплека епохи Відродження”.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з економічним розвитком країн епохи Відродження.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз літературних та наукових джерел, присвячених проблемам економічної історії, зокрема історії епохи Відродження;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної роботи.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що епоха Відродження - епоха переходу середньовічної Європи від феодалізму до капіталізму, яка поклала початок новому етапу в історії світової культури і в економічній історії, зокрема. У цей період зародилася сучасна наука, були зроблені великі географічні відкриття Колумба і Магеллана.

В економічному житті найрозвиненіших країн світу після процесів, які розпочались в епоху Відродження відбулися суттєві зміни. Після великих географічних відкриттів утворилися колоніальні імперії (іспанська, португальська, голландська, французька, англійська). Наступила епоха промислових переворотів, а разом з нею формування світового господарства. Поява заводів, нових станів — найманих фабричних робітників і власників на засоби виробництва, потужних підприємств стимулювала генезу індустріального суспільства. На зміну ручній мануфактурній діяльності людини прийшла машинна, високопродуктивна праця. Відбулися кардинальні зміни і в інших галузях економіки (сільському господарстві, транспорті, фінансах, торгівлі).

Генеза індустріального суспільства супроводжувалася зміною та вдосконаленням знарядь праці, розвитком промисловості і торгівлі.

Потреби економічного розвитку диктували необхідність переходу від дрібного до розширеного товарного виробництва.

При написанні роботи автором були використані підручники, монографії наукові статті вітчизняних та зарубіжних фахівців з економічної історії.

1. Економічний і політичний розвиток міст північної Італії в епоху Відродження

В середньовіччі місто було носієм динамічного початку. Місто сприяло розквіту феодальної формації, виявленню всіх її потенцій, і воно ж стало джерелом її розпаду.

Сформоване середньовічне місто, його типовий образ добре вивчені. У соціально-економічному відношенні місто було осередком товарних ремесел і промислів, найманої праці багатьох видів, товарного обміну і грошових операцій, внутрішніх і зовнішніх зв'язків. Його жителі переважно були вільними особами. В місті розміщалися резиденції королів, єпископів і інших панів, опорні пункти дорожньої мережі, адміністративних, фіскальних, військової служб, центри єпархій, собори і монастирі, школи й університети; отже, воно було також політико-адміністративним, сакральним і культурним центром.

Місто стало колискою поняття громадянства. Разом з тим воно залишалося органічною частиною феодального світу. Набагато уступаючи селу по загальній чисельності населення і масі вироблених продуктів, у тому числі ремісничих, місто уступало сели і політично, знаходячись у тій або іншій залежності від сеньориального режиму корони і великих землевласників, обслуговуючи цей режим своїми грішми і виступаючи як місце перерозподілу феодальної ренти. Поступово городяни зайняли важливе місце в ієрархії міста й стали активно впливали на еволюцію держави. Муніципальний лад і правова організація міста залишалися в рамках феодального права і управління.

Всередині міста панували корпоративно-общинні форми організації — у виді цехів, гільдій, братств і т.д. По своїй соціальній сутності це було, таким чином, феодальне місто.[4]

З другого періоду середніх століть міста континенту досягають, хоча і не одночасно, стадії зрілості. Цей якісний стрибок був обумовлений завершенням генезису феодальних відносин, які вивільнили потенції епохи, але одночасно обнажили й загострили її соціальні протиріччя. Тисячі селян, опинившись у феодальній залежності, ішли в міста. Цей процес, що прийняв масовий характер з кінця XI — середини XII в., позначив кінець першого етапу містоутворення в середні століття. Швидкі селяни склали демографічну основу розвинутих середньовічних міст.

Міське життя другого періоду середньовіччя пройшло через два етапи. Перший — досягнення зрілості феодального урбанізму, коли склався класичний міський лад. Цей лад являв собою сукупність економічних, соціальних, політико-правових і культурних відносин, оформлених у вигляді специфічних міських спільнот (ремісничі цехи, гільдії купців, цивільна міська громада в цілому), особливого правління (муніципальні органи, суд і ін.) і права. Тоді ж утворився міський стан як особлива, досить широка соціальна група, яка володіла закріпленими в звичаї і законі правами й обов'язками і посіла важливе місце в ієрархії феодального суспільства.

Звичайно, процес відділення ремесла від сільського господарства й у цілому міста від села не був довершений ні тоді, ні протягом феодальної формації взагалі. Але виникнення міського ладу і міського стану стало в ній найважливішою ступінню: воно ознаменувало визрівання простого товарного укладу і розвиток внутрішнього ринку.

Середньовічне місто досягло розквіту в XII-XIV ст., і потім у міському житті з'являються перші ознаки і риси розкладання феодальних, а потім зародження ранньокапіталістичних елементів. Це другий етап зрілості середньовічних міст. [4]

Період XV—XVI ст. прийнято називати епохою Відро-дження. Соціально-економічною суттю цієї епохи є заро-дження капіталізму. В містах Італії, які збереглися як торгово-ремісничі осколки Римської імперії, зароджуєть-ся мануфактура, формуються торгові центри загальноєв-ропейського значення. Історична особливість цієї епохи зумовлена зародженням капіталізму та розкріпаченням (частковим) особи.

Середньовіччя, як відомо, не знало соціальної особи. То був період станового суспільства, навіть ремесла і тор-гівля мали становий характер (цехи, гільдії). Однак християнство як релігія формувало особу, здатну до вибору між добром і злом, нести відповідальність за свій вибір. Але ця «внутрішня», духовна особа була скована феода-льними відносинами. Напруга між «внутрішньою особою» і зовнішніми феодальними порядками знайшла свою пер-шу розрядку в епоху Відродження, коли зовнішній пан-цир ослаб, і особа отримала змогу реалізуватися у сфері соціальної діяльності. Ця особа, тільки почавши звільня-тись від феодальних пут, ще не знала меж своєї свободи. Така безмірність, відсутність відчуття «цього я не можу» і