Якщо з економічної точки зору епоха Відродження бу-ла світанком капіталізму, то із соціологічної — вона стала епохою пробудження особи, яка іще не усвідомила меж сво-їх можливостей. Йдеться не про формування особи, яке за відсутності християнства затяглось би на довгі століття, а саме про пробудження внутрішньо сформованої особи.

Відродження — це епоха розквіту художньої культу-ри, зародження гуманізму як світської культури, епоха реформації та контрреформації, заміни геоцентричної си-стеми геліоцентричною, епоха великих географічних від-криттів. Усі ці фактори визначали духовний зміст її.[7, с.83]

Мислителі Відродження піддають перегляду також середньовічні погляди на суспільство. Розвиток нових виробничих відносин, поява нового класу — буржуазії вимагали створення сильної єдиної націо-нальної держави, здатної подолати феодальний сепаратизм та еконо-мічну ізольованість. Робляться перші спроби теоретичного обґрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійно-тео-логічних настанов.

У поглядах на державотворення виділялося два основних напрямки. Представник одного з них Та Боесі (1530—1563) виступав проти абсо-лютизму, проводив думку про те, що королі узурпували права, які належать народу, виступав не лише проти монархічного, а й проти будь-якого державного устрою, заснованого на експлуатації. Ідеалом держави вважав державу, яка поєднує в собі традиції відстоювання міських вольностей (прав) з ідеями народного суверенітету.[8,c.68]

Другий напрямок, представником якого був Ніколо Макіавеллі (1469—1527), обґрунтовував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму. Макіавеллі вважав ідеальним устроєм республіку як ви-разника народного суверенітету. Проте розумів, що в тих умовах лише сильна влада світського государя, яка не рахується з будь-якими мо-ральними традиціями та церковними вченнями, здатна привести до національного об'єднання і створити нову державу.

В епоху Відродження з'являються перші ідеї утопічного соціалізму. Найяскравіше вони висвітлені у творах Томаса Мора (1478—1535) "Утопія" та Томазо Кампанелли (1568—1639) "Місто Сонця". Соціаліс-тичним утопіям властива переконаність, що приватна власність спричи-няє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості наро-ду. Автори сформулювали основні принципи майбутнього суспільства, що базується на розумних "природних" засадах: планове суспільне гос-подарство; обов'язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; всі дорослі члени суспільства беруть участь у політично-му управлінні, всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов'язана з трудовим вихованням та ін. Проте в утопіях зберіга-ється багато пережитків феодально-церковної ідеології. Так, проповіду-ється надмірно сувора мораль, що нагадує чернечу, релігійний культ, збереження рабства як тимчасового стану, ідеалізація середньовічного ремесла тощо.

2. Економічний і політичний розвиток в інших країнах після Італії

До XV ст. відбувалися становлення і зрілість феодального господарства в Європі. Його формування швидше проходило у країнах, де колонат взаємодіяв з первісним способом виробництва. У народів, у яких господарство формувалося на основі розкладу родоплемінних відносин, цей процес розпочався пізніше, проходив повільніше.[6, c.98]

Шляхи формування феодального господарства у кожній країні були своєрідними. У Франції головна роль належала прекаріям і комендаціям. В Англії донорманського періоду, в Скандинавії визначальним
моментом у процесі феодалізації були права панівної верхівки на стягування податків, судочинство, торгові мита. Поступово завдяки цим привілеям феодали привласнили громадські землі, а їхніх власників перетворили на залежних селян. Здійснювала цей процес рання феодальна держава.

Економічною реалізацією феодальної земельної власності стала натуральна рента.

Лише в північній Франції, на західнонімецьких землях панувало доменіальне господарство з відробітками. Одночасно королі дарували феодалам імунітетні привілеї позаекономічного примусу по відношенню до
селян. Загальноєвропейське значення мала феодалізація громади-марки.

У Західній і Південній Європі середньовічні міста переживали підйом у XIV-XV ст. В інших регіонах середньовічні міста розвивалися в цей період ще по висхідній лінії, здобуваючи риси, що склалися в західних і південних містах ще на попередньому етапі. Тому в ряді країн (Русь, Польща, Угорщина, Скандинавські країни й ін.) другий етап історії феодальних міст до кінця XV в. так і не завершився.

У підсумку до кінця періоду розвитого феодалізму найбільш урбанізованими були Північна і Центральна Італія (де відстань між містами найчастіше не перевищувало 15—20 км), а також Візантія, Фландрія, Брабант, Чехія, окремі райони Франції, прирейнські області Німеччини.

Середньовічні міста відрізнялися значною розмаїтістю. Розходження між ними, часом істотні, виявлялися в межах не тільки одного регіону, але й окремої області, країни, району. Наприклад, у Північній і Середній Італії сусідили: могутні портові міста-республіки з ремеслом, розрахованим на експорт, і міжнародною торгівлею, чималими грошовими нагромадженнями і флотом (Генуя, Венеція); внутрішні міста (Ломбардії, П'ємонту, Тоскани), де були сильно розвинуті як промисловість, так і політико-адміністративні функції; міста Папської області (Рим, Равенна, Сполето й ін.), які знаходилися на особливому положенні. У сусідній Візантії могутній "царьград" Константинополь набагато перевершував більш слабкі міста провінції. У Швеції співіснували великий торгово-промисловий і політичний центр Стокгольм, невеликі центри гірничо-рудного промислу, фортеці, монастирські і ярмаркові містечка. Ще більше різноманіття міських типів спостерігалося в масштабах усього континенту.

Самим яскравим зразком середньовічного урбанізму були великі торгово-ремісничі і портові міста з багатотисячним населенням, орієнтованим на експорт і об'єднаним у десятки і сотні цехів ремеслом, міжнародною посередницькою торгівлею, сильним флотом, європейського значення купецькими компаніями, величезними грошовими нагромадженнями, значною поляризацією суспільних груп, сильним загальнодержавним впливом. Подібні центри ширше всього були представлені в Західному Середземномор'ї, Нідерландах, Північно-Західній Німеччині, рідше зустрічалися в Північній Франції, Каталонії, Центральній Європі, Візантії. Великим вважалося місто вже з 9—10 тис. населення, і величезними навіть у XIV-XV ст. виглядали міста