Ранньокапіталістичні відносини в Європі XIV-XV вв. виникали лише спорадично. Раніше за все й у більш широких масштабах вони спостерігалися в самих великих центрах і в окремих, найбільш розвитих галузях виробництва (особливо в сукнарстві). Але вони в більшій або меншій мері втягували в сферу своєї дії й інші виробничі галузі: як селянські промисли (видобуток солі, торфу і каменю-піщанику, виготовлення мотузок і вітрил, лісопильна справа), так і міські ремесла (суднобудування, друкарство, монетна і гарматна справа). Важливу роль у зародженні капіталістичних відносин зіграло наприкінці XIV і особливо в XV в. передове гірничо-металургійне виробництво в німецьких, чеських, угорських і шведських землях. У нього вкладалися великі капітали, там активно відбувався процес перетворення раніше самостійних вільних рудокопів і майстрів-металістів у найманих робітниках.

Однак ранньокапіталістична мануфактурна організація виробництва в масштабах континенту й окремих країн залишалася рідкої навіть у XVI в. Розвиток нових явищ раніше, швидше й успішніше відбувалося в тих країнах і тих галузях, де існував ємний зовнішній ринок збуту, який стимулював до розширення виробництва і допускав його розширення, удосконалювання, вкладення нових капіталів. Поява мануфактур тому ще не означала складання нового капіталістичного укладу в рамках усього суспільства. Навіть у великих містах значна частина капіталів, створених у торгівлі, лихварстві і самому мануфактурному виробництві, вкладалася не в розширення останнього, не в комерційні підприємства, а в придбання землі і дворянського статусу. Феодальна система і тут залишалася ще пануючою.

В економічному розвитку Західної Європи велику роль відіграли географічні відкриття кінця XV — початку XVI ст. Їх важливою економічною передумовою була криза левантійської торгівлі з другої половини XV ст. Після загарбання турками Константинополя у 1453 p. ними контролювалися Чорне та Середземне моря. Венеціанцям довелось платити велике мито, щоб залишити торгові факторії, а генуезців турки вигнали із своїх володінь. Західноєвропейські купці намагалися знищити монополію італійців у торгівлі зі Сходом.

Континентальну караванну торгівлю ускладнив розпад Монгольської імперії. Торгові шляхи через Північну Африку були монополією арабів.

Значним стимулом до географічних відкриттів було золото як матеріалізація багатства. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу. Видобуток коштовних металів був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси. Пасивним залишався баланс Європи у східній торгівлі.

Іспанські дворяни після завершення війни з арабами і відвоювання у 1492 p. Гранади залишилися без засобів існування. Вони зневажали економічну діяльність і намагалися вийти із скрутного становища за допомогою територіальної експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції.

Розвиток абсолютизму в Західній Європі створив політичні передумови для організації великих морських експедицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні були гроші для утримання війська, чиновників, двору.

Перші експедиції, що поклали початок великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497—1498 pp. португальця Васко да Гама, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан.

Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492 p., рушив на Захід через Атлантичний океан (шлях біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив Америку.

Колумб здійснив ще три експедиції до Америки в 1493—1496, 1498—1500, 1502—1504 pp. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519—1521 pp.

Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи.

Почалася перебудова європейських економічних відносин. Виникли економічні зв'язки між найвіддаленішими областями, землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з країн Середземного моря на океани: Атлантичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля у XVI—XVIII ст. досягла розмірів світової.

До її обігу були залучені нові товари, до того не відомі в Європі: тютюн, кава, какао, чай та ін.

Почалося формування світового ринку як складової частини індустріальної економіки. Центрами світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Севілья, з середини XVI ст. — Антверпен, у XVII — Амстердам, у XVIII ст. — Лондон.

Небачений приплив до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального золота та срібла (в 1600 p. — 83 %). Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб — навіть у 5 разів, у Франції —в 2,3, а в Англії — 2,5 раза. Одночасно почалося здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін були значними. Збагатилися купці, які займалися посередницькою торгівлею. Прискорився перехід до мануфактурного виробництва. Збільшилися прибутки промисловців
внаслідок здешевлення найманої праці. В аграрному укладі європейських країн зменшилися реальні розміри фіксованої грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію зросли.

Безпосереднім результатом великих географічних відкриттів було створення колоніальної системи. Першими на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Португалія, створивши величезні колоніальні володіння. Поступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши на зовнішньому й внутрішньому ринках. Нещадне пограбування колоніальних народів принесло європейським колонізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню економіки європейських країн.

Почалася перебудова європейських економічних відносин. Розклад феодального